1989–2015
Ігор Зінич
Бойовий медик, Герой України
Чому медика, який рятував поранених, побратими прозвали «Псих»? Фельдшер із Рокитного Ігор Зінич чотири рази відмовлявся від ротації з Донецького аеропорту, бо не хотів лишати поранених. Герой України (посмертно, 2015).
Ключові досягнення
- Фельдшер за освітою (Білоцерківський медичний коледж, 2009), працював на швидкій допомозі Рокитнянської районної лікарні
- 2014 року мобілізований; молодший сержант, санітарний інструктор 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади
- Від 17 грудня 2014 року рятував поранених у новому терміналі Донецького аеропорту; лише за 16-19 січня 2015 року допоміг щонайменше п'ятдесятьом бійцям
- Герой України з орденом «Золота Зірка» (указ № 582/2015 від 14 жовтня 2015 року, посмертно)
Чому «Псих»?
Позивний «Псих» Ігор Зінич отримав від побратимів недарма. Одні пояснювали: він жартував і не втрачав доброго настрою навіть у найважчих боях. Інші - що за кожного пораненого він боровся так, ніби власне життя нічого не важило.
Ігор Зінич народився 6 вересня 1989 року й виріс у селищі Рокитне на Київщині. 2009 року закінчив Білоцерківський медичний коледж, став фельдшером і працював на швидкій допомозі Рокитнянської районної лікарні. 2014 року його мобілізували: молодший сержант Зінич став санітарним інструктором 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади.
Медпункт у терміналі
До нового терміналу Донецького аеропорту, де оборону тримали «кіборги», Зінич заїхав 17 грудня 2014 року. Він облаштував медичний пункт і лікував поранених просто під обстрілами, коли вивезти їх було неможливо. Чотири рази він відмовлявся від ротації, бо не хотів залишати хлопців. Лише за 16-19 січня 2015 року він допоміг щонайменше п’ятдесятьом бійцям. Коли його самого поранило в голову, він перев’язав себе й працював далі, а відмовився їхати, доки не вивезуть останнього пораненого.
Молодший сержант Ігор Зінич загинув 20 січня 2015 року під завалами нового терміналу Донецького аеропорту. Йому було 25 років. Того ж дня там загинули його побратим із 80-ї бригади Петро Полицяк та Іван Зубков, а Ігор Брановицький виносив поранених із тих самих завалів.
Чому це важливо сьогодні
Ігор Зінич приніс на війну те, чого навчився на швидкій у Рокитному, і під обстрілом робив більше, ніж вимагала його посада. Він не залишав поранених, навіть коли міг поїхати, і десятки бійців отримали допомогу саме від нього. Його історія показує, скільки може одна людина, яка знає свою справу і не кидає тих, кому потрібна. Звання Героя України йому присвоїли посмертно.
