1988–2024
Павло Чайка
Повний кавалер ордена «За мужність»
За вісім місяців війни - три ордени «За мужність». Десантник 79-ї бригади Павло Чайка на позивний «Сігл» пройшов Лиман, оточення під Зеленопіллям, дві ротації в Донецькому аеропорту й Дебальцеве та став лише третім в історії України повним кавалером цього ордена.
Ключові досягнення
- Десантник 79-ї окремої аеромобільної бригади; у 2014-2015 роках воював під Лиманом, Зеленопіллям, у Донецькому аеропорту (дві ротації) і на Дебальцівському плацдармі
- Орден «За мужність» III ступеня (8 липня 2014), II ступеня (4 грудня 2014) та I ступеня (указ № 108/2015 від 26 лютого 2015)
- Третій в історії України повний кавалер ордена «За мужність» (станом на березень 2015 року); за війну пройшов шлях від старшого сержанта до офіцера
- Почесний громадянин Рожища
Три ордени за вісім місяців
Орден «За мужність» має три ступені, і отримати всі три - рідкість. Павло Чайка отримав їх за вісім місяців: у липні 2014 року, у грудні 2014-го і в лютому 2015-го. Тоді, у березні 2015 року, Міністерство оборони назвало його лише третім в історії України повним кавалером цього ордена. Йому було 26.
Павло народився 1988 року в Рожищі на Волині, у родині медиків. Навчався у Волинському військовому ліцеї, 2007 року пішов на строкову службу десантником у Миколаєві й підписав контракт. Його позивний - «Сігл».
Втік зі шпиталю на війну
Війна для Павла почалася навесні 2014 року неподалік Армянська, на адміністративному кордоні з Кримом. Потім були бої на Донеччині. Під Червоним Лиманом колона десантників потрапила в засідку на блокпосту: близько 40 хвилин бійці відстрілювалися, і Павло став одним із перших поранених десантників цієї війни.
Спокійно лікуватися він не зміг. У шпиталі Павло раз у раз дізнавався, що поранено ще одного побратима, потім ще одного. Лікарі прописали місяць реабілітації, але він відмовився від неї й одразу після шпиталю повернувся до своїх. Шви, які щойно зняли, ще розходилися, і Павло сам мастив їх зеленкою та перемотував еластичним бинтом.
Трофей з оточення
Приблизно за тиждень підрозділ потрапив в оточення під Зеленопіллям. Більше місяця бійців обстрілювали й бомбили, пропонували їм здатися, у них закінчилися їжа й набої. Але ніхто не здався, і підрозділ з боєм вийшов. Павло виїхав не з порожніми руками: він вивів з оточення відбитий у бойовиків КамАЗ, обшитий металом, з мінометом. Цю машину раніше підбили українські мінометники, і згодом, за словами Павла, вона ще багато разів виручала бійців.
Від аеропорту до Дебальцевого
Далі - дві ротації в Донецькому аеропорту, приблизно по десять днів кожна, у 79-й бригаді, разом з якою термінали обороняли Валерій Чибінєєв і В’ячеслав Зайцев. Найважчим там, казав Павло, було втрачати друзів. Потім був Дебальцівський плацдарм, де, за його словами, стався найстрашніший бій. У лютому 2015 року вже молодшого лейтенанта Чайку нагородили орденом I ступеня. «Я завжди мріяв стати офіцером, завдяки цій війні я ним став», - казав він.
Капітан Павло Чайка загинув у дорожній аварії на Волині 29 вересня 2024 року. Йому було 36 років.
Чому це важливо сьогодні
Павло Чайка став лише третім в історії України повним кавалером ордена «За мужність», але головне в його історії - вірність своїм. Він повернувся до побратимів, не долікувавшись, бо в шпиталі раз у раз чув про нових поранених. В оточенні, коли закінчилися їжа й набої, він і його підрозділ не здалися. Його життя показує, що сила армії - у людях, які не залишають одне одного. Кожен, хто стоїть за своїх, іде його слідом.
