1940–2005
Борис Баранов
Енергетик, Герой України (посмертно)
Як запобігти другому вибуху на Чорнобильській АЕС? 1986 року начальник зміни Борис Баранов і двоє його колег спустилися в залите водою приміщення під зруйнованим реактором і вручну злили воду. Він пропрацював на станції ще 19 років, а 2019-го посмертно став Героєм України.
Ключові досягнення
- 1986: разом з Олексієм Ананенком і Валерієм Беспаловим злив воду з-під зруйнованого 4-го енергоблока ЧАЕС і цим запобіг можливому повторному вибуху
- Майже 30 років працював на Чорнобильській АЕС, зокрема начальником зміни (1976–2005)
- Герой України (посмертно, указ № 468/2019)
- Орден «За мужність» III ступеня (посмертно, 2018)
З Кіровщини до Кривого Рогу
Борис Баранов народився 1940 року в селі Созінови, нині це Кіровська область росії. 1966 року він почав працювати в Україні, на теплоелектроцентралі металургійного заводу в Кривому Розі. Там пропрацював десять років і заочно здобув інженерну освіту.
Начальник зміни
1976 року Баранов перейшов на Чорнобильську атомну електростанцію, де багато років був начальником зміни. Він працював там, коли 26 квітня 1986 року вибухнув 4-й енергоблок.
Вода під реактором
Під зруйнованим реактором лишалася вода. Якби до неї дісталося розплавлене ядерне паливо, міг статися другий, ще потужніший вибух. Баранов разом з інженерами Олексієм Ананенком і Валерієм Беспаловим спустився в залите приміщення під енергоблоком і вручну відкрив засувки, щоб злити воду. Згодом про це склали легенду: ніби троє водолазів пливли в темряві й невдовзі померли. Насправді вода там була, за дослідженнями, приблизно по коліна, і всі троє вижили. Баранов пропрацював на станції ще 19 років.
Пам’ять
Борис Баранов помер 6 квітня 2005 року в Києві. 2018 року його посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня, а 27 червня 2019 року президент присвоїв йому звання Героя України (посмертно) разом з Олексієм Ананенком і Валерієм Беспаловим - за героїзм під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Чому це важливо сьогодні
Чорнобиль міг стати ще страшнішим, і те, що цього не сталося, - заслуга й людей, чиїх імен довго не знали. Борис Баранов не був водолазом із легенди: він був інженером, який знав свою станцію, розумів, чим загрожує вода під реактором, і пішов туди, куди було потрібно. Його історія показує, що катастрофу стримали не лише пожежники й військові, а й фахівці, які відповідали за свою роботу до кінця. Правда про трьох чоловіків, які вижили, вчить не менше за міф: мужність - це не лише жертва, а й знання, холодна голова і готовність діяти. Кожен, хто добре знає свою справу, може одного дня стати тим, від кого залежать інші.
