1925–1990
Віктор Зарецький
Художник-шістдесятник
Його називали українським Клімтом. Віктор Зарецький, художник-шістдесятник і чоловік Алли Горської, очолював київський Клуб творчої молоді, разом із нею прикрашав мозаїками Донецьк і Маріуполь, а згодом відкрив власну студію, де вчилися понад 200 учнів.
Ключові досягнення
- Один з лідерів Клубу творчої молоді «Сучасник» у Києві, з 1963 року - його голова
- Разом з Аллою Горською та іншими художниками - мозаїки в Донецьку й Маріуполі (1960-ті)
- Власний стиль, «українська неосецесія»: «Наталка», «Ангели», «Золотий череп. Дзвони Чорнобиля», «Орач (В. Стус)»
- Приватна художня студія (з 1978 року) і навчальна система «Роздуми біля полотна»
- Державна премія України імені Тараса Шевченка (1994, посмертно)
Український Клімт
Чому українського художника називали ім’ям австрійця Густава Клімта? Від 1970-х Віктор Зарецький працював у стилі модерну, а в 1980-х відкрив для себе Клімта й виробив власний стиль - «українську неосецесію». Жінки й природа стали його улюбленими темами. Але до цього стилю він ішов усе життя.
Хлопець з Донбасу
Зарецький народився 1925 року в Білопіллі на Сумщині, а дитинство провів на Донбасі, де пережив голод 1932–1933 років. Від народження він був глухим, тож в армії не воював, а малював плакати. По війні вступив до Київського художнього інституту, закінчив його 1953 року й кілька років там викладав. Його ранні картини - про шахтарів і село.
Мозаїки й «Сучасник»
Разом із дружиною, Аллою Горською, Зарецький став душею київського Клубу творчої молоді «Сучасник», а з 1963 року очолював його. Подружжя з друзями-художниками прикрашало мозаїками будівлі в Донецьку й Маріуполі. Коли 1965 року почалися арешти, Зарецький підписав протест проти політичних судів, а згодом і «лист 139». За це його покарали по партійній лінії, а Спілка художників від нього відвернулася.
Після 1970-го
У листопаді 1970 року Аллу Горську знайшли вбитою в будинку батька Зарецького, а самого батька - мертвим біля залізниці. Як згадував син художника, Зарецький відтоді все життя боявся, що вб’ють і його. Він відійшов від дисидентів, а його картин аж до 1984 року не виставляли, і преса про них мовчала. 1978 року Зарецький відкрив власну художню студію, де навчалися понад 200 учнів, і написав для неї навчальну систему «Роздуми біля полотна».
У його пізніх картинах є й тривога за землю: «Озонова діра», «Атомна зима», «Золотий череп. Дзвони Чорнобиля». Одна з останніх - «Орач», портрет Василя Стуса. Єдина прижиттєва персональна виставка Зарецького відбулася в Києві в грудні 1989 року, а 23 серпня 1990-го він помер, залишивши близько тисячі олійних полотен і малюнків. 1994 року йому посмертно присудили Шевченківську премію.
Чому це важливо сьогодні
Віктор Зарецький разом з Аллою Горською зробив «Сучасник» місцем, де молодь 1960-х відкривала для себе українську культуру. Він пройшов шлях від радянських картин про шахтарів до власного стилю, у якому український живопис заговорив мовою європейського модерну. Навіть після загибелі дружини, у постійному страху, він не покинув пензля й передав своє вміння сотням учнів. Його життя показує: свій голос митець може знайти навіть тоді, коли довкола страшно.
