1925–2007
Опанас Заливаха
Художник-шістдесятник
У 35 років він сидів на підлозі в майстерні Алли Горської й писав диктант з української. Опанас Заливаха, художник-шістдесятник, виріс далеко від України, а за любов до неї відбув п'ять років у таборі. 1995 року він отримав Шевченківську премію.
Ключові досягнення
- Співавтор вітража «Шевченко. Мати» в Київському університеті (1964), знищеного владою
- Живопис, графіка, мозаїки, скульптура й кераміка на теми української історії та віри: «Козака несуть», «Козак Мамай», «Чумацька вечеря»
- Оформлення книжок «Палімпсести» Василя Стуса та «Блудні сини України» Євгена Сверстюка
- Премія імені Василя Стуса (1989), Державна премія України імені Тараса Шевченка (1995), заслужений художник України (1999)
«А ти хто?»
Ленінград, інститут живопису. Однокурсниця-чешка питає Панаса, хто він за національністю, яке в нього мистецтво і чи він, бува, не росіянин. «Ні, я українець», - відповідає він. А що він може розповісти про українське? Нічого. Опанас Заливаха народився 1925 року в селі Гусинка на Харківщині, але 1933 року, у роки Голодомору, родина переїхала на Далекий Схід. Відпустили їх із села не одразу: батько змайстрував два вулики для сільського начальства, і тоді родину випустили. Там навіть дату народження, 26 листопада, йому записав військкомат: допризовника оглянули й «встановили» її. Майже 30 років він прожив у росії й багато українських слів забув або й не знав.
Диктант на підлозі
З інституту його виключили 1947 року «за поведінку, недостойну радянського студента»: разом з іншими хлопцями він не пішов на зустріч із кандидатом у депутати Верховної Ради. Диплом він здобув аж 1960-го, і в ньому так і записали: вступив 1946-го, закінчив 1960-го. «Провчився 14 років!» - жартував художник. Під час практики в Косові на Гуцульщині Заливаха вперше побачив живе українське життя, а 1961 року переїхав до Івано-Франківська. Уже 1962 року його персональну виставку в краєзнавчому музеї закрили через тиждень за «безідейність».
У Києві він малював у майстерні Алли Горської, а Іван Світличний підсовував йому книжку за книжкою. З Іваном Дзюбою він познайомився в лікарняному садку, де той сидів над стосом книжок Лесі Українки. Українську Заливаха вчив із записником для незнайомих слів, а в майстерні Горської Надія Світлична читала друзям диктанти. Йому було 35, і він був найстаршим у тому «класі».
Вітраж, що прожив одну ніч
До 150-річчя Шевченка, 1964 року, Заливаха, Горська, Людмила Семикіна, Галина Севрук і Галина Зубченко створили вітраж для Київського університету: Шевченко однією рукою підносить книгу, а другою підтримує жінку. Увечері 8 березня вітраж засвітили. Наступного ранку художники знайшли його завішеним полотном, а на підлозі лежали биті шкельця: роботу знищили за наказом влади.
«Тримайся, Панасе»
З обшуком до Заливахи прийшли 28 серпня 1965 року. Посеред обшуку в двері подзвонив Світличний, і забрали обох. На прощання Світличний сказав: «Тримайся, Панасе». Серед забраного був зошит, куди Заливаха переписав вірш Шевченка. Експерти у Львові Кобзаря не впізнали, і у вироку записали: «вірш невідомого автора антирадянського змісту». У березні 1966 року на закритому суді Заливаху засудили до п’яти років таборів суворого режиму за «антирадянську агітацію і пропаганду». У мордовському таборі він потай робив екслібриси, листівки й плакати з Шевченком, а також намалював портрет латиського поета-в’язня Кнута Скуєнієкса.
1970 року друзі, серед них Горська, зустріли його в Києві. Ще рік він мусив щотижня відмічатися в міліції. В Івано-Франківську він працював некваліфікованим робітником, але далі малював.
Чому це важливо сьогодні
Опанас Заливаха показав, що повернутися до свого коріння ніколи не пізно: майже 30 років він прожив у росії, а в 35 сів із друзями за диктант і вивчив мову заново. Своє мистецтво він віддав українській історії та вірі, і ні вирок, ні табір не змусили його покинути пензель. 2017 року на вулиці Незалежності в Івано-Франківську, якою він колись ходив, йому відкрили бронзовий пам’ятник: художник із мольбертом сидить на лавці. Кожен, хто тільки починає шукати своє, може взяти з нього приклад: почати можна в будь-якому віці.
