1900–1961
Катерина Білокур
Майстриня народного живопису
Її не прийняли до технікуму, бо вона не мала документа про освіту. А 1954 року її картини показали в Парижі. Катерина Білокур, самоучка із села Богданівка, створила власний стиль декоративного живопису квітів.
Ключові досягнення
- Створила впізнаваний стиль декоративного «живопису квітів» без професійної освіти
- Роботи експонувалися на міжнародній виставці в Парижі (1954)
- Звання народної художниці УРСР (1956)
Чому її не взяли вчитися?
Катерина Білокур народилася 1900 року в селі Богданівка (тоді Полтавська губернія, нині Київщина) і прожила там усе життя. Батьки не хотіли, щоб вона малювала. На початку 1920-х вона вирушила до Миргородського технікуму художньої кераміки з двома своїми малюнками, але її не прийняли: вона не мала документа про освіту. Додому Катерина повернулася пішки.
Тож вона вчилася сама, у природи. Перші малюнки робила вуглиною на шматку домашнього полотна, а фарби готувала з буряка, бузини, калини, цибулі й трав.
Лист, який усе змінив
Навесні 1940 року Білокур почула по радіо пісню у виконанні Оксани Петрусенко й написала співачці листа. Лист потрапив до фахівців, і того ж року картини Білокур показали в Полтаві, а 1941-го в Києві.
1954 року три її полотна, серед них «Цар-колос», експонували на міжнародній виставці в Парижі. За Енциклопедією сучасної України, їх високо оцінив Пабло Пікассо, хоча його слова про художницю переказують по-різному. Дві з тих картин в Україну так і не повернулися. 1956 року Білокур стала народною художницею УРСР.
Чому її квіти досі впізнають
Білокур довела, що справжнє мистецтво може народитися будь-де: у селі, без художньої освіти, завдяки таланту й наполегливості. Її квіти поєднують точність спостереження з народною декоративністю. А в хаті в Богданівці, де вона жила, з 1977 року працює її садиба-музей.
