Іван Падалка - Знай своїх

Він мріяв творити картини, гарні, як мамині килими, і знайшов для цього вчителя - Михайла Бойчука. Іван Падалка став одним із найкращих бойчукістів: розписував стіни, різав гравюри, ілюстрував «Кобзар» і «Енеїду», навчав молодих художників у Харкові. 1937 року його розстріляли.

Ключові досягнення

Учень майстерні Михайла Бойчука в Українській академії мистецтв, один із провідних бойчукістів

Розписи Луцьких казарм у Києві (1919) і фреска «Відпочинок» у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935)

Гравюри й картини: «Фотограф на селі» (1927), серія «Дніпрельстан» (1928)

Ілюстрації до «Слова о полку Ігоревім» (1928), «Кобзаря» (1929), «Енеїди» (1931), обкладинки книжок українських письменників

Викладав у Миргороді, Межигір'ї, Харківському (1925–1934) і Київському (1934–1936) художніх інститутах

Картини, гарні, як мамині килими

Що може зробити з хлопця художника? Для Івана Падалки це були мамині килими. Він народився 1894 року в селі Жорнокльови на Полтавщині (нині Черкащина), у великій селянській родині. Учився в Миргородській художньо-промисловій школі, але 1912 року його виключили «за революційну діяльність»: він очолив протест учнів проти начальства. Тоді Іван подався до Полтави і там у майстерні змальовував старі українські килими.

Учень Бойчука

1913 року Падалка вступив до Київського художнього училища, а 1917-го прийшов у майстерню Михайла Бойчука в новоствореній Українській академії мистецтв. Першу зустріч із ним він згадував так: «мені прийшла щаслива думка, що він і є той майстер, який навчить мене творити картини – прекрасні, як мамині килими». Бойчук учив шукати сучасне мистецтво в іконі й народній картині, і Падалка став одним із його найкращих учнів. 1919 року бойчукісти створили 14 розписів у Луцьких казармах у Києві; на своєму Падалка зобразив селянську родину, що повертається з косовиці. Того ж року він разом із Тимком Бойчуком проілюстрував дитячий збірник «Барвінок». Розписи казарм знищили вже 1922-го.

Харків: учитель і графік

Падалка вчив керамістів у Миргороді й Межигір’ї, а 1925 року переїхав до Харкова. Майже десять років він викладав у Харківському художньому інституті, і там виросло ціле покоління його учнів. Він писав картини й різав гравюри про нове життя: картину «Фотограф на селі» (1927), серію гравюр «Дніпрельстан» (1928). За гравюру він узявся за прикладом Софії Налепинської-Бойчук. Він ілюстрував «Слово о полку Ігоревім», «Кобзар» Тараса Шевченка й «Енеїду» Івана Котляревського. Оформлював книжки сучасників: обкладинки для Майка Йогансена і Валер’яна Поліщука, екслібрис для Олекси Слісаренка, ілюстрації до Дідро в перекладі Валер’яна Підмогильного.

Фреска для театру

1933 року бойчукісти взялися розписувати Червонозаводський театр у Харкові, і Падалка написав там фреску «Відпочинок». Посеред роботи, 1934 року, його перевели до Києва професором Київського художнього інституту.

1936–1937

29 вересня 1936 року Падалку заарештували першим із бойчукістів. Його звинуватили в участі у вигаданій «націонал-фашистській терористичній організації». 13 липня 1937 року його розстріляли в Києві, того самого дня, що й Михайла Бойчука та Василя Седляра. 1 лютого 1958 року Падалку реабілітували.

Чому це важливо сьогодні

Іван Падалка показав, що сучасне мистецтво може говорити мовою ікони, народної картини й маминого килима і від того ставати тільки сильнішим. Його ілюстрації дали «Кобзареві», «Енеїді» й «Слову о полку Ігоревім» новий вигляд, у якому впізнаються ікона й народна картина. У Харкові він виховав покоління художників, тож школа Бойчука жила далі в його учнях. Сільського хлопця, якого виключили зі школи, вважали одним із найкращих учнів Бойчука, а згодом він сам став професором. Кожен, хто шукає свій голос, може повчитися в нього: свого коріння не треба соромитися, з нього можна вирости.