Микола Пирогов

Анатомія з льоду

Микола Пирогов народився 1810 року в Москві в родині військовослужбовця. У 14 років він став студентом медичного факультету Московського університету, а 1832 року в Дерпті (нині Тарту в Естонії) захистив докторську дисертацію. Потім він був професором хірургії в Дерпті й у Петербурзькій медико-хірургічній академії. Замість звичної системи оцінювання студентів-медиків Пирогов запровадив двобальну: вона давала чітку відповідь, може людина лікувати чи ні.

Хірург мусить точно знати, де в тілі лежить кожен орган. Щоб це показати, Пирогов розпилював заморожені тіла в трьох напрямках і замальовував зрізи. Так з’явився чотиритомний атлас «Топографічна анатомія заморожених розпилів людського тіла» (1851–1859), за який він отримав Велику Демидовську премію.

Ефір і гіпс на війні

У діючій армії на Кавказі 1847 року Пирогов першим серед хірургів застосував ефірний наркоз при операціях у польовому шпиталі. Там же він накладав на зламані кінцівки нерухому крохмальну пов’язку, яку згодом замінив гіпсовою.

У листопаді 1854 року, під час Кримської війни, він добровільно поїхав до обложеного Севастополя разом із лікарями й сестрами милосердя. Під обстрілами Пирогов зробив понад 10 тисяч операцій, здебільшого під наркозом. Він став розподіляти поранених за тяжкістю й місцем поранення, щоб першими допомогти тим, кому це найпотрібніше.

Попечитель шкіл Одеси й Києва

Пирогов 1856 року став попечителем Одеського навчального округу, тобто керував школами всього краю, а з липня 1858 до березня 1861 року - Київського. Він обстоював навчання рідною мовою, автономію університетів і доступ до освіти для людей різного походження. З його ініціативи Рішельєвський ліцей в Одесі перетворили на університет.

1859 року Пирогов сприяв відкриттю в Києві недільних шкіл для дорослих і підтримував у них навчання українською мовою. За даними музею-садиби Пирогова, у роботі цих шкіл брали участь Тарас Шевченко, Михайло Драгоманов і студенти Київського університету. Через конфлікт із київським генерал-губернатором Пирогова в березні 1861 року звільнили з посади.

Лікар із Вишні

Після Києва Пирогов оселився у своєму маєтку Вишня під Вінницею (нині в межах міста). Він збудував там лікарню й аптеку і лікував хворих, які приїздили до нього. 1862–1866 роки він провів у Гейдельберзі в Німеччині, де наставляв 30 молодих науковців, яких готували на професорів, а пізніше консультував армію під час франко-прусської та російсько-турецької воєн.

1881 року в Москві урочисто відзначили 50 років його праці; тоді ж Ілля Рєпін написав його портрет. Пирогов помер у Вишні 5 грудня 1881 року. Його тіло набальзамували й поклали в склеп, над яким 1885 року звели церкву.

Дискусії та оцінки

Пирогов не був українцем: він народився в Москві, а більшу частину життя працював у Дерпті, Петербурзі й на війнах російської імперії. Одні дослідники називають його російським хірургом. Інші наголошують на його роботі в Україні: керівництві школами Одеси й Києва, підтримці навчання рідною мовою і двох десятиліттях життя та лікарської практики під Вінницею.

Не все в його освітній політиці сприйняли однозначно. 1859 року Пирогов підписав правила про провини й покарання гімназистів Київського округу, які допускали різки. Критик Микола Добролюбов гостро висміяв це в журналі «Современник». Сам Пирогов згодом писав, що його практика зрештою зменшила застосування різок у Київському окрузі на 90 відсотків.

Чому це важливо сьогодні

Знеболення під час операції, гіпс на зламаній руці й сортування поранених за тяжкістю сьогодні здаються звичайними, а Пирогов був серед тих, хто зробив їх частиною медицини. Кожен, кого оперують без болю, і кожен поранений, якому першим допомагають за тяжкістю рани, лікується в медицині, яку він допомагав будувати. В Україні він обстоював те, що тоді не було очевидним: діти мають право вчитися рідною мовою, а знання мають бути відкриті для людей будь-якого походження. Його життя показує, що лікар і вчений може змінювати не лише науку, а й школу та місто навколо себе; сьогодні його ім’я носить Вінницький національний медичний університет.