Михайло Максимович

Молодий ботанік узяв 21 день відпустки, поїхав додому й повернувся з піснями. Так з'явилася збірка, яку юний Костомаров вивчив напам'ять. Михайло Максимович став першим ректором Київського університету й доводив, що життя в давньому Києві не обривалося.

Двадцять один день

Чи може одна відпустка змінити науку? Михайло Максимович народився 1804 року на хуторі Тимківщина на Полтавщині (нині село Богуславець на Черкащині) у збіднілій дворянській родині з козацьким корінням. Після гімназії в Новгороді-Сіверському він закінчив Московський університет і залишився там ботаніком: завідував ботанічним садом, викладав.

Утомлений після магістерського іспиту, Максимович узяв відпустку на 21 день і поїхав до батьків в Україну. До Москви повернувся з багатим «урожаєм» народних пісень. 1827 року вийшла його збірка «Малоросійські пісні» - 127 українських пісень. У них Максимович бачив свідчення самобутності народу, а записав їх власним правописом, «максимовичівкою».

Книжка, яку вчили напам’ять

Збірка стала однією з основ української фольклористики. Юний Микола Костомаров, майбутній історик, згадував, що за якийсь місяць знав її напам’ять і відтоді захопився народною поезією. Пісні з книжок Максимовича зацікавили інших слов’ян, а згодом і читачів у Британії та Америці.

Гоголь кличе до Києва

У Москві Максимович дружив із Миколою Гоголем. Щонеділі вони з Осипом Бодянським обідали в родині Аксакових, а потім донька господаря співала їм під фортепіано українських пісень. 1834 року в Києві відкривали Університет Святого Володимира. Гоголь мріяв там викладати й умовляв Максимовича, який вагався, переїхати разом. Максимович поїхав, а Гоголь бажаної кафедри так і не отримав.

Перший ректор

Максимович давно хотів працювати в Україні. 1834 року він став професором нового університету, а згодом і його першим ректором. Він домігся створення комітету для пошуку старожитностей у Києві. Уже в грудні 1835 року хвороба змусила його залишити посаду, але викладав він до 1845 року.

Вчений на хуторі

Після відставки Максимович оселився в маєтку Михайлова Гора біля Золотоноші. Він просився назад до університету, але міністерство відмовляло: побоювалося його вільнодумства. Тож він працював удома: писав про давній Київ, про козаків, про Петра Сагайдачного і Богдана Хмельницького, переклав українською «Слово о полку Ігоревім» і псалми, досліджував, як складалася українська мова. А 1868 року, вивчивши давні наконечники стріл, написав перший в Україні археологічний звіт за типологічним методом.

Хто жив у давньому Києві?

Російський історик Михайло Погодін стверджував, що в княжому Києві жили «великороси». Після монгольської навали вони нібито пішли на північ, край спорожнів, а у XIV-XV століттях його заселили переселенці із Закарпаття. Максимович відповів статтею «Про уявне запустіння України» (1857) і листами до Погодіна. Він показав, що ця теорія стоїть на хибних підвалинах: життя на київській землі не переривалося, а княжа Русь і козацька Україна - одна історія.

Подарунок від Шевченка

З Тарасом Шевченком Максимович познайомився в Києві 1843 року, і поет подарував йому свою поему «Тризна» з написом. 1859 року в Прохорівці Шевченко намалював портрети Максимовича та його дружини Марії. Максимович присвятив Шевченкові вірш.

Максимович помер 1873 року на Михайловій Горі й там похований.

Чому це важливо сьогодні

Максимович показав, що народна пісня - це не забава, а свідчення того, що українці мають власну мову, історію й культуру. Його збірки стали однією з основ української фольклористики, й привели до народної поезії таких людей, як Костомаров. Він обстояв княжий Київ як частину української історії, а не чужий спадок. Ботанік за фахом і перший ректор Київського університету, він показав, що наука про природу й наука про народ можуть жити в одній людині. Кожен, хто бачить у піснях і старовинних документах коріння свого народу, продовжує його справу.