1888–1934

Нестор Махно

Ватажок селянського повстанського руху

Військовий

Від страти його врятувало те, що на час злочину він був неповнолітнім. Анархіст Нестор Махно з Гуляйполя у 1918–1921 роках очолював селянське повстання на півдні України, воював і з білими, і з червоними; його постать досі викликає суперечки.

Ключові досягнення

  • Як голова Гуляйпільської ради підписав 1917 року декрет про конфіскацію поміщицької землі й поділ її між селянами
  • Очолив повстання проти австро-німецьких військ і влади гетьмана Скоропадського (1918)
  • Розбив добірні частини Денікіна під Перегонівкою (вересень 1919) і дезорганізував тили білих
  • Командувач Революційної повстанської армії України (махновців), яка в 1919 році контролювала значну частину Півдня й Лівобережжя

Вирок, який замінили каторгою

Нестор Махно народився 1888 року в Гуляйполі на Катеринославщині (нині Запорізька область) у багатодітній селянській родині. Рано втратив батька, з дитинства працював у наймах і здобув лише початкову освіту. Після революції 1905 року він пристав до гуляйпільських анархістів-комуністів. Його кілька разів арештовували за підозрою в політичних убивствах та експропріаціях, і 1910 року військовий суд засудив його до страти. Але на час злочину Махно був неповнолітнім, тож страту замінили довічною каторгою. У московській Бутирській в’язниці він остаточно став анархістом.

Селянська армія з Гуляйполя

Лютнева революція 1917 року випустила його на волю. Махно повернувся додому, очолив місцеву раду й підписав декрет про конфіскацію поміщицької землі та поділ її між селянами. Восени 1918 року він підняв повстання проти австро-німецьких військ, гетьмана Скоропадського й поміщиків. Махновці воювали на мобільній кінноті й тачанках, легких возах із кулеметами.

Союз із більшовиками був непевним: 1919 року махновці то воювали разом із Червоною армією, то проти неї. У вересні 1919 року під Перегонівкою Махно розбив добірні полки Денікіна, а його рейди дезорганізували тили білих. З 1920 року Червона армія знову воювала з махновцями, а після спільних дій проти Врангеля взялася їх знищити. У серпні 1921 року Махно з невеликим загоном перейшов румунський кордон і згодом дістався Парижа. Там він бідував, писав спогади, помер від туберкульозу й похований на цвинтарі Пер-Лашез.

Дискусії та оцінки

Махно - одна з найсуперечливіших постатей Української революції. Українські енциклопедії описують його як обдарованого народного ватажка, чию тактику повстанської боротьби вивчали в багатьох арміях світу. Радянські фільми й література здебільшого зображували його негативно.

Дослідники обговорюють і насильство, що супроводжувало рух. Ще до революції група, до якої належав Махно, вдавалася до терору й експропріацій. Під час громадянської війни махновці нападали на менонітські колонії, зокрема в листопаді 1919 року вчинили масове вбивство в Айхенфельді. Менонітська традиція покладає провину особисто на Махна. Дослідник Шон Паттерсон доводить, що різанину вчинили махновці разом із місцевими селянами; прямого наказу Махна не виявлено, але його риторика проти «куркулів» сприяла насильству. Махна звинувачували й в антисемітизмі. Він ці звинувачення відкидав, і низка істориків їх не підтверджує: Махно забороняв погроми й карав їхніх учасників у своїх лавах, а отамана Никифора Григор’єва, причетного до погромів, махновці 1919 року вбили.

Як анархіст Махно був противником будь-якої держави, тож його постать не вписується в історію українського державотворення, але є важливою частиною історії селянської боротьби 1917–1921 років.

Чому про нього говорять і сьогодні

Постать Махна викликає великий інтерес в Україні й світі. У рідному Гуляйполі 2009 року йому встановили пам’ятник.