Аверкій Гончаренко

Хто командував під Крутами?

Про бій під Крутами знає кожен школяр, а ім’я командира пам’ятають рідше. Українськими частинами біля залізничної станції Крути, за 130 кілометрів від Києва, 29 січня 1918 року командував Аверкій Гончаренко - сотник, якому тоді було 27 років.

Офіцер з Полтавщини

Гончаренко народився 1890 року в селі Дащенки Лохвицького повіту на Полтавщині (нині Чернігівщина). Закінчив Прилуцьку гімназію і 1912 року - Чугуївське військове училище. У Першу світову війну командував ротою, а потім батальйоном, отримав Георгіївський хрест. У грудні 1915 року його тяжко поранили, і майже рік він пролежав у київському шпиталі.

Школа, яка пішла на фронт

1916 року Гончаренко став викладачем тактики, топографії й фортифікації в Київській школі прапорщиків. Після революції 1917 року він українізував її, і першими його підтримали 36 юнаків його класу. Так постала Перша українська юнацька військова школа імені гетьмана Богдана Хмельницького. Узимку 1918 року її юнаки разом зі студентами-добровольцями пішли захищати Київ від більшовицького війська Михайла Муравйова.

Під Крутами близько 500 українських вояків, переважно юнаків і студентів, стали проти приблизно чотирьох тисяч більшовиків. Близько половини з них загинули, але бій затримав наступ на Київ. Вважають, що це дало українському урядові час підписати Берестейський мирний договір. Коли ворог знову спробував оточити позиції, Гончаренко помітив цей маневр, зосередив вогонь на лівому крилі й наказав відступати, тож решта загону відійшла організовано. За оцінкою істориків, більшовики змогли продовжити наступ на Київ лише через чотири дні.

Після Крут

Після Крут він разом із юнаками приєднався до Слобідського коша Петлюри й брав участь у штурмі заводу «Арсенал» у Києві. 1918 року Гончаренко був військовим комендантом на Поділлі, а 1919-го - начальником канцелярії Головного отамана Симона Петлюри. Пізніше уряд УНР в екзилі надав йому звання полковника. У 1920–1930-х роках він жив у Галичині, працював в українських кооперативах і писав спогади про Крути. Його спогад «Бій під Крутами», один з перших докладних описів бою, надрукував 1938 року варшавський часопис «За державність».

У дивізії «Галичина»

Навесні 1943 року нацистська Німеччина почала формувати з українських добровольців дивізію військ СС «Галичина», і 53-річний Гончаренко записався до неї одним із перших. Сам він пояснював це «продовженням активної боротьби», яку почав ще в Армії УНР: після поразки Української Народної Республіки Україна опинилася під радянською окупацією, і СРСР він вважав окупантом, а в дивізії бачив зародок майбутньої української армії.

Через вік на фронт його здебільшого не посилали: він набирав добровольців і навчав молодих вояків у запасному полку. Улітку 1944 року він пройшов із дивізією битву під Бродами й відступ на захід. Восени 1944-го Гончаренко видавав для вояків тижневий огляд новин українською, хоча від нього вимагали друкувати його німецькою, і почав знайомити їх із життям і творами Шевченка. 1945 року дивізію перейменували на 1-шу Українську дивізію Української національної армії, і в Австрії вона здалася британцям. Гончаренко домігся, щоб 2 тисячі українських вояків потрапили до британської, а не радянської зони: так вони врятувалися від майже неминучої загибелі чи репресій, які чекали на них у радянському полоні.

Від Крут до Огайо

Після війни Гончаренко жив у Великій Британії, а з 1952 року - у США. Він допомагав українським воякам-інвалідам і ветеранам. Помер 12 квітня 1980 року в Клівленді (штат Огайо), похований на українському цвинтарі в сусідній Пармі. Нині його ім’ям в Україні названо вулиці, зокрема в Крутах.

Дискусії та оцінки

Служба в дивізії «Галичина» - одна з найсуперечливіших тем української історії XX століття: одні бачать у ній співпрацю з нацистським режимом, інші - спробу створити українське військо для боротьби з СРСР. Деякі експерти називають вибір Гончаренка помилковим, але пояснюють його саме таким поглядом колишнього вояка Армії УНР на СРСР. За словами історика Сергія Бутка, британська, американська та французька влада перевіряли Гончаренка й не знайшли доказів його причетності до воєнних злочинів.

Чому це важливо сьогодні

Аверкій Гончаренко зробив зі школи прапорщиків українську військову школу, і її юнаки пішли з ним захищати Київ. Під Крутами вони стали проти війська, у вісім разів більшого, і виграли для молодої держави час. Крути стали символом молоді, яка сама стала на захист своєї країни. А історія їхнього командира нагадує, що за цим символом стоять реальні люди зі складними долями: усе життя, від Крут до еміграції, Гончаренко не визнавав радянської окупації України й шукав, як далі боротися за українське військо, - і його вибори досі викликають суперечки.