1879–1926
Симон Петлюра
Голова Директорії УНР, Головний отаман
Ще 1911 року він працював бухгалтером у Москві, а 1918-го став Головним отаманом армії УНР. Симон Петлюра - один із творців українського війська й символ боротьби за незалежність 1917–1921 років; його відповідальність за погроми досі обговорюють історики.
Ключові досягнення
- Перший генеральний секретар військових справ Української Центральної Ради (1917): заклав основи українських збройних сил
- Головний отаман Армії УНР (з листопада 1918) і Голова Директорії УНР (з 1919)
- Керував Армією УНР у війні проти більшовиків і денікінців, наказав розпочати Перший Зимовий похід (1919)
- Заснував у Парижі тижневик «Тризуб» і керував урядом УНР в екзилі
Від бухгалтера до Головного отамана
1911 року Симон Петлюра переїхав до Москви й працював там бухгалтером, а згодом разом з Олександром Саліковським редагував журнал «Украинская жизнь». Через сім років цей журналіст став Головним отаманом армії Української Народної Республіки.
Він народився 1879 року в Полтаві в міщанській родині козацького походження. 1901 року його виключили з Полтавської духовної семінарії за участь у таємному українському гуртку. Він став членом Революційної української партії, вчителював і працював з архівами Кубанського козацького війська, двічі зазнавав арешту.
Творець війська
Після революції 1917 року Петлюра став першим генеральним секретарем військових справ Центральної Ради й домагався українізації частин російської армії. Наприкінці 1917 року він сформував Гайдамацький кіш Слобідської України, який воював з більшовиками й допоміг придушити повстання на заводі «Арсенал» у Києві.
За гетьмана Скоропадського Петлюра очолював Всеукраїнський союз земств і кілька місяців провів у в’язниці. У листопаді 1918 року він став Головним отаманом військ Директорії, яка підняла повстання проти гетьмана, а з 1919-го очолив саму Директорію. 10 місяців армія УНР під його командуванням воювала з більшовиками й військами Денікіна. Наприкінці 1919 року армія за його наказом пішла в Перший Зимовий похід. 1920 року, після Варшавського договору з Польщею, війська УНР разом з польськими 7 травня зайняли Київ, але згодом мусили відступити.
Еміграція
Через вимоги більшовиків видати його Петлюра залишив Польщу й 1924 року оселився в Парижі. Там він заснував тижневик «Тризуб» і керував урядом УНР в екзилі. 25 травня 1926 року на вулиці Расін його застрелив Самуїл (Шолом) Шварцбард. Петлюру поховали на цвинтарі Монпарнас.
Дискусії та оцінки
У 1918–1920 роках в Україні сталися численні жорстокі єврейські погроми. За підрахунками Нахума Гергеля, загинуло понад 31 тисячу людей, за іншими оцінками - до 60 тисяч. Погроми чинили різні сили, зокрема армія Денікіна, червоноармійці, отаманські й анархістські загони, а також частини військ УНР, на які, за даними Гергеля, припадає близько 40 % погромів. Питання про відповідальність Петлюри як голови держави й головнокомандувача - одне з найдискусійніших в історії Української революції.
Українські енциклопедії та частина істориків (зокрема Тарас Гунчак) наголошують, що Петлюра намагався зупинити погроми й суворо карав винних: наприклад, було розстріляно отамана, відповідального за погром у Проскурові (нині Хмельницький). Інші дослідники (зокрема Зоса Шайковський) вважають, що він не зробив достатньо, щоб зупинити насильство.
Шварцбард заявив, що мстився за жертви погромів, у яких звинувачував Петлюру. На суді в Парижі 1927 року захист говорив про погроми, а обвинувачення доводило, що Петлюра за них не відповідав, а Шварцбард був радянським агентом. Присяжні виправдали Шварцбарда. Радянська пропаганда десятиліттями вживала слова «петлюрівщина» й «петлюрівці» як лайливі.
Чому це важливо сьогодні
Петлюра став однією з головних постатей боротьби за незалежність 1917–1921 років. Його ім’я носять вулиці багатьох міст, у Рівному, Вінниці й Тернополі йому встановлено пам’ятники, а Кабінет міністрів заснував академічну стипендію його імені.
