1920–2004
Микола Руденко
Засновник Української Гельсінської групи
Фронтовик, відданий комуніст і редактор журналу вирішив, що Маркс помилявся. Письменник Микола Руденко заснував Українську Гельсінську групу, за це провів 7 років у таборах і понад 3 роки на засланні, а 2000 року став Героєм України.
Ключові досягнення
- Засновник і перший голова Української Гельсінської групи (1976)
- Філософські праці «Економічні монологи» (самвидав, 1975) та «Енергія прогресу», де він сперечався з економічним ученням Маркса
- Поема «Хрест» про голод 1933 року (1976)
- Очолював Закордонне представництво Української Гельсінської групи в еміграції (з 1988)
- Шевченківська премія за роман «Орлова балка» (1993), Герой України (2000)
Комуніст, який посперечався з Марксом
Микола Руденко народився 1920 року в Юр’ївці на Луганщині, у родині шахтаря. 1939 року він пішов до війська, приховавши, що через дитячу травму не бачить лівим оком. У жовтні 1941-го під Ленінградом куля роздробила йому таз і хребет. Лікарі не вірили, що він ходитиме, а він пішов.
Після війни Руденко став поетом, редактором журналу «Дніпро» і партійним секретарем Спілки письменників, писав і фантастичні романи, як-от «Чарівний бумеранг». 1949 року, коли влада цькувала єврейських письменників як «космополітів», він відмовився писати на них негативні характеристики.
Переломом став XX з’їзд партії, на якому засудили «культ особи» Сталіна. Руденко засів за «Капітал» і вирішив, що Маркс помилявся в самій основі: багатство створює не визиск робітника, а сонячна енергія, яку вловлюють рослини, разом із працею селянина на землі. За ці ідеї з «Економічних монологів» і «Енергії прогресу» 1974 року його виключили з партії, 1975-го - зі Спілки письменників, і він пішов працювати нічним сторожем.
Група, яку закидали цеглою
9 листопада 1976 року в Москві Руденко оголосив іноземним журналістам про створення Української Гельсінської групи. Вона збирала факти порушень прав людини, які СРСР пообіцяв поважати, підписавши Гельсінські угоди. Того ж вечора вікна його квартири під Києвом закидали цеглою; правозахисницю Оксану Мешко, яка там ночувала, поранило в плече.
У лютому 1977 року Руденка заарештували, а влітку судили разом з Олексою Тихим у маленькій Дружківці на Донеччині: 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Серед свідків обвинувачення був професор Ілля Стебун - один із тих, кого Руденко 1949 року захистив. Усі 17 його творів вилучили з бібліотек, але поки він сидів, 10 із них таємно вивезли на Захід і видали там, серед них поему «Хрест» і роман «Орлова балка». За підтримку чоловіка засудили і його дружину Раїсу.
Повернення
Наприкінці 1987 року Руденків звільнили із заслання в алтайському селі Майма, але повертатися не було куди: після арешту Раїси влада конфіскувала їхню київську квартиру. Вони виїхали на Захід, де Руденко працював на радіо «Свобода» і «Голос Америки» та очолив закордонне представництво групи. 1990 року Руденко повернувся до Києва. 1993-го він отримав Шевченківську премію за роман «Орлова балка», а 2000-го, у день 80-річчя, - звання Героя України «за активне і послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави». Помер 2004 року.
Чому це важливо сьогодні
Руденко мав усе, що радянська влада давала вірним: посади, визнання, спокійне життя. Він відмовився від цього, бо не міг мовчати про неправду. Гельсінська група, яку він заснував, показала, що проти системи можна стати відкрито, спираючись на закон і на обіцянки, які дала сама влада. А незалежна Україна, за яку він сидів, назвала його Героєм саме за цю боротьбу. Його історія показує: змінити погляди й обрати правду ніколи не пізно.
