Василь Макух

Хлопець із Карова, який пішов у ліс

Василь Макух народився 1927 року в селі Карів на Львівщині, у селянській родині. Наприкінці 1944-го сімнадцятирічним він утік із Радянської армії, пристав до Української повстанської армії і служив у розвідці під псевдо «Микола». У лютому 1946 року його поранили в бою і взяли в полон. На допитах вісімнадцятирічний хлопець нікого не видав і на всі питання слідчого, навіть про командира, відповідав: «Не знаю».

Радянський суд дав йому десять років таборів і п’ять років заслання. Він карався в таборах Мордовії, 1955 року його звільнили з табору й вислали на заслання до Сибіру, а 1956-го він вийшов на волю. На засланні він познайомився з акторкою Лідією Запарою: її, сімнадцятирічну, теж засудили до десяти років таборів і п’яти років заслання.

Чужий у своїй країні

Повертатися додому, на Галичину, колишнім повстанцям не дозволяли. Макух поїхав до Лідії в Дніпропетровськ, одружився з нею й працював слюсарем. 1960 року в них народилася донька Ольга, а 1964-го - син Володимир. Він хотів учитися: закінчив вечірню школу й вступив на педагогічний факультет університету, але його виключили, щойно стало відомо про табірне минуле.

Удома в родині говорили українською, хоча в місті це вже було незвично. На початку 1968 року його схвилював роман Олеся Гончара «Собор» у журналі «Вітчизна», і обурило, як цей роман цькували в пресі. А в серпні його вразила новина: радянські війська ввійшли до Чехословаччини, щоб придушити «Празьку весну». Дружині він сказав, що готовий віддати себе за вільну Україну і за майбутнє дітей. У жовтні він поїхав до рідних на Львівщину й звідти написав листи друзям і дружині; кожен закінчувався словами «Слава Україні!». За свідченнями, які зберігає СБУ, він написав і протестний лист до ЦК Компартії України.

Протест на Хрещатику

За два дні до головного радянського свята, 5 листопада 1968 року, Василь Макух прийшов на Хрещатик у Києві, біля Бессарабського ринку, і підпалив себе. Він біг у бік нинішнього майдану Незалежності й вигукував гасла проти колонізаторів і окупантів Чехословаччини та «Хай живе вільна Україна!». Наступного дня він помер у лікарні. Йому було 40 років.

Це був перший такий протест в Україні. Радянські газети про нього змовчали, але звістка дійшла до закордонних радіо. Дружину Макуха три місяці допитували в КДБ і звільнили з роботи, а похорон у Дніпропетровську відбувся під наглядом КДБ. Ховали його 14 листопада - у день, коли йому мало б виповнитися 41 рік, і в день народження його сина Володимира.

Слова у лікарні перед смертю

У лікарні Василь Макух прийшов до тями за годину до смерті. Лікарі докоряли йому, мовляв, навіщо він це зробив, адже його діти тепер залишаться сиротами. На це Макух відповів:

«Вони ще будуть пишатися батьком. А нині ми всі - сироти. Україна - сирота».

Чому це важливо сьогодні

Протест Василя Макуха був першим таким в Україні: колишній політв’язень вийшов на головну вулицю столиці й вигукнув «Хай живе вільна Україна!». Радянські газети змовчали, але звістка дійшла до світу, а згодом так само запротестували Ян Палах у Празі, Ромас Каланта в Литві й Олекса Гірник у Каневі. Його вчинок нагадує, що свобода України мала оборонців навіть тоді, коли їх майже ніхто не чув. Він вірив, що діти «ще будуть пишатися батьком», і вільна Україна, якої він не дочекався, тепер може знати його ім’я: з 2017 року про нього нагадує дошка на Хрещатику, 2018 року його ім’я отримав пішохідний міст у Празі, а 2019-го - вулиця в Києві.