Семен Палій

Гурко, якого прозвали Палієм

Справжнє прізвище цього полковника - Гурко. Він народився близько 1640 року в Борзні на Чернігівщині, у міщанській родині. Замолоду був козаком Ніжинського полку, служив у війську гетьмана Петра Дорошенка. Наприкінці 1670-х років Семен опинився на Чортомлицькій Січі й там отримав прізвисько «Палій». 1683 року на заклик польського короля Яна III Собеського він повів загін запорожців під Відень, на війну з Османською імперією.

Край, який треба було заселити

1684 року король дозволив Палієві сформувати козацький полк на Київщині, і його осідком став Фастів. Правобережжя тоді лежало спустошене війнами, і Палій разом з іншими полковниками заселяв його наново. Він обороняв від татар Білу Церкву, Умань, Немирів і Фастів і ходив походами на турецькі та кримські володіння. Правобережним гетьманам полковник не корився, і 1689 року поляки ув’язнили його майже на два роки. У 1690-х роках лівобережний гетьман Іван Мазепа за власні гроші купив йому двір на київському Подолі, де з 1690 року жили дружина й діти Палія. Власним коштом Палій збудував церкву у Фастові й допомагав Межигірському монастиреві.

«Вільна козацька область»

1702 року польський король Август II наказав ліквідувати козацтво на Правобережжі. Палій скликав козацьку раду, публічно відмовився від протекції короля й оголосив Правобережжя «вільною козацькою областю». Полковник мав власні герб і печатку. Разом із полковником Самійлом Самусем він очолив повстання на Київщині, Брацлавщині, Поділлі й Волині. Восени 1702 року повстанці розбили коронне військо під Бердичевом і здобули Вінницю, Бар, Немирів та інші міста.

В’язниця, Сибір і Полтава

1704 року Москва уклала договір з Польщею, і цар Петро I зажадав, щоб Палій віддав здобуті міста польському королеві. Полковник наказу не виконав. Наприкінці липня 1704 року його заарештували за розпорядженням гетьмана Івана Мазепи і за згодою царського урядовця. Майже рік Палій провів у в’язниці в Батурині, а 1705 року цар заслав його до Тобольська в Сибіру.

Повернули його наприкінці 1708 року, коли Мазепа вже перейшов на бік шведського короля. 1709 року Палій воював під Полтавою у війську гетьмана Івана Скоропадського, тобто на боці царя, проти Мазепи і шведів. Потім він знову очолив Білоцерківський полк, а 1710 року помер і був похований із почестями в Межигірському монастирі під Києвом. До 1797 року в монастирській церкві зберігалися його портрет, срібний пернач, оправлена сріблом шабля, дві срібні чарки, килимок і подароване ним Євангеліє. Пернач і чарки згодом потрапили до колекції Василя Тарновського, а нині зберігаються в Чернігівському історичному музеї (одна чарка - у Національному музеї історії України).

Про Палія склали народні пісні й перекази. Тарас Шевченко написав про нього поему «Чернець» (1847), яку 1884 року проілюстрував Михайло Микешин, і згадав у вірші «Швачка» «полковника фастовського, славного Семена». Левко Боровиковський присвятив йому поему-баладу «Палій», а Юрій Мушкетик - повість «Семен Палій» (1954).

Дискусії та оцінки

Чому Мазепа заарештував Палія, історики пояснюють по-різному. Одні пишуть, що полковник не виконав царського наказу й мав зв’язки з прихильниками шведського короля Карла XII. Інші зазначають, що Мазепа не сприймав радикальної соціальної політики Палія й побоювався його популярності серед запорожців. Дехто бачить у них двох талановитих суперників, які по-різному уявляли шлях до незалежності.

Палій довго лавірував між Варшавою, Москвою і Бахчисараєм: 1694 року він таємно присягнув московським царям і Мазепі, а того ж року - й польському королеві. Він погрожував, що відвоює Правобережжя не лише до річки Случ, а й до Вісли. Сучасники-поляки оцінювали його по-різному. Магнат Замойський 1694 року порівнював Палія з курфюрстом Бранденбурга - володарем власного князівства, а 1701-го писав, що той іде шляхом Богдана Хмельницького й «мав у голові удільне панство», тобто власну державу. Польний коронний гетьман Потоцький того ж року називав його «захопленим палкою уявою і пустою пихою».

Чому це важливо сьогодні

Семен Палій повернув людей на спустошене Правобережжя і захищав їх від набігів. Коли Польща вирішила скасувати там козацтво, він оголосив край «вільною козацькою областю» й підняв повстання. Його життя показує, як важко було відстояти свою землю між трьома сильнішими сусідами. Народ зберіг пам’ять про нього в піснях, а Шевченко - у віршах.