1849–1917

Богдан Ханенко

Колекціонер, меценат

Підприємець

Перші твори свого зібрання подружжя Ханенків купило у весільній подорожі до Італії. За понад 40 років Богдан і Варвара Ханенки зібрали в Києві полотна Веласкеса, Рубенса й Белліні, скіфські старожитності й давні ікони, а Богдан заповів зробити з колекції музей для киян.

Ключові досягнення

  • Разом із дружиною Варварою понад 40 років збирав колекцію світового мистецтва й старожитностей: понад 400 картин і понад 8 тисяч гравюр
  • Очолював комітет зі спорудження Київського художньо-промислового і наукового музею (відкритий 1904, нині Національний художній музей України) і пожертвував йому експонати й кошти
  • Голова Київського товариства старожитностей і мистецтв; фінансував археологічні розкопки
  • Разом із дружиною видав шість томів «Древности Приднепровья» (1899–1907)
  • 1917 року заповів зробити з колекції музей для киян; так постав нинішній Музей Ханенків

Весільна подорож, з якої почався музей

Музеї зазвичай починаються з будівлі чи указу. Музей Ханенків почався з весільної подорожі. Богдан Ханенко походив із давнього українського козацько-старшинського роду, серед його предків був гетьман Михайло Ханенко. Він народився 1849 року в родинному маєтку Лотоки на Чернігівщині (нині це село належить до Брянської області росії). Вивчав право в Московському університеті, служив у Петербурзі й Варшаві. Ще в Петербурзі він захопився мистецтвом старих майстрів і замріяв про власну колекцію. 1874 року Богдан одружився з Варварою, старшою донькою цукрозаводчика й мецената Ніколи Терещенка. У весільній подорожі до Італії молоді купили перші твори свого спільного зібрання.

Двоє колекціонерів

Наприкінці 1880-х Ханенки оселилися в Києві й збудували на нинішній Терещенківській вулиці дім-палац для своєї колекції. Збирали вдвох понад 40 років: полотна Веласкеса, Рубенса, ван Дейка, Йорданса, Белліні, скіфські й давньоруські старожитності, мистецтво Сходу, ікони, українське народне мистецтво. Зібрання налічувало понад 400 картин і понад 8 тисяч гравюр. Варвара Ханенко мала власні пристрасті: стару італійську малярську школу, майоліку, давню українську ікону й народне мистецтво. Разом з Оленою Пчілкою та іншими діячами вона започаткувала кустарний рух на підтримку народних майстрів, а в маєтках подружжя відкривала школи, майстерні, лікарні й сиротинці.

Музей для всіх

Богдан Ханенко був помітною постаттю в діловому житті Києва: з 1896 року керував справами товариства цукрових заводів братів Терещенків, засідав у Державній раді. Але найбільше він вклав у музейну справу. Як голова Київського товариства старожитностей і мистецтв він очолив будівництво першого публічного музею міста, відкритого 1904 року, і передав йому значну частину своєї археологічної збірки. Подружжя фінансувало розкопки на Київщині й у Причорномор’ї та разом видало шість томів знахідок.

Заповіт і вибір Варвари

Навесні 1917 року Богдан Ханенко підписав заповіт: доручив дружині передати його частину колекції місту, додати до неї свою і відкрити в їхньому домі музей світового мистецтва. Він помер того ж року в Києві. Здійснила цей задум Варвара. Довкола вирувала революція, їй пропонували вивезти зібрання до Німеччини й Франції, але вона відмовилася. У грудні 1918 року Варвара подарувала колекцію, дім і бібліотеку Українській академії наук. Тому саме її вважають засновницею музею. Від 1999 року він носить імена обох Ханенків.

Чому це важливо сьогодні

Богдан і Варвара Ханенки зробили так, що світове мистецтво, яке вони збирали для себе, належить сьогодні всім. Завдяки їм Веласкеса й Рубенса з їхнього зібрання можна побачити в Києві, а не за кордоном. Богдан задумав музей, а Варвара не дала цьому задуму загинути в роки революції: це спільна справа двох людей. Вони показали, що приватне багатство може стати культурним надбанням цілого міста й країни.