1905–1991
Оксана Мешко
Правозахисниця, «козацька матір»
У 71 рік вона стала другою учасницею Української Гельсінської групи, а в майже 76 її відправили на заслання до Охотського моря. Хімік і колишня в'язениця ГУЛАГу Оксана Мешко, яку дисиденти звали «козацькою матір'ю», тримала групу, коли інших заарештували.
Ключові досягнення
- Членкиня-засновниця Української Гельсінської групи (1976), після арешту її лідерів фактично координувала роботу групи
- Допомагала родинам політв'язнів і залучала нових членів до групи замість заарештованих
- Спогади «Між смертю і життям» (1979, англійською 1981) та «Свідчу» (1996)
- Виступила в парламенті Австралії про становище в Україні (1988) і відкрила з'їзд, на якому постала Українська республіканська партія (1990)
- Орден «За мужність» I ступеня (2006, посмертно)
Чому її звали «козацькою матір’ю»?
У дисидентських колах її з повагою називали «бабою Оксаною» або «козацькою матір’ю». Оксана Мешко народилася 1905 року в Старих Санжарах на Полтавщині, у козацькій родині. 1920 року більшовики взяли її батька в заручники й розстріляли в Харкові. Її кілька разів виключали з інституту «за соціальне походження», та вона щоразу поновлювалася і 1931 року стала хіміком.
Десять років за вигаданий замах
1947 року Мешко заарештували разом із сестрою, звинувативши в підготовці замаху на партійного керівника Микиту Хрущова. Три тижні її допитували без сну, але вона не підписала зізнання. Її засудили до 10 років таборів і відправили до Ухти, де вона ламала камінь у кар’єрі. За різними даними, 1954 чи 1955 року її звільнили з табору як хвору, але залишили на засланні. До Києва вона повернулася 1956-го, і того ж року її реабілітували.
Коли 1972 року заарештували її сина Олеся Сергієнка, вона почала писати заяви владі й допомагати родинам інших політв’язнів.
«Я стала другою»
Восени 1976 року письменник Микола Руденко запропонував їй вступити до Української Гельсінської групи. «Оце я, а ви будете друга», - сказав він. Мешко була певна, що всіх заарештують, але погодилася. У вечір, коли про групу оголосили, вікна квартири, де вона ночувала, закидали цеглою, і її поранило в плече.
Коли засновників групи, серед них Олексу Тихого і Левка Лук’яненка, ув’язнили, саме Мешко фактично стала її координаторкою. За два роки в її домі провели дев’ять обшуків. 1980 року її на два з половиною місяці запроторили до психіатричної лікарні, але лікарі не визнали її хворою. У січні 1981-го майже 76-річну жінку засудили до пів року ув’язнення і 5 років заслання; етап до селища Аян на березі Охотського моря тривав 108 діб.
Повернення
Мешко повернулася 1985 року. 1988-го, поїхавши на операцію очей до Австралії, вона виступила в тамтешньому парламенті про становище в Україні й добивалася звільнення Лук’яненка та інших політв’язнів. Додому вона повернулася через Північну Америку лише на початку 1989-го. 1990 року вона відкрила з’їзд, на якому постала Українська республіканська партія, а восени підтримала голодуванням студентів. Померла 2 січня 1991 року - у рік, коли постала незалежна Україна.
Чому це важливо сьогодні
Мешко пройшла ГУЛАГ і втратила батька, а в 71 рік, коли могла б тихо доживати віку, обрала боротьбу. Коли чоловіків-засновників Гельсінської групи ув’язнили, вона не дала їй зникнути. Її історія показує, що сміливість не має віку, а турбота про своїх може стати опором цілій системі.
