Сергій Єфремов - Знай своїх

Волосожар, Земець, Киянин, Липовчанин - усе це один автор. Сергій Єфремов написав «Історію українського письменства» і був заступником голови Центральної Ради. 1930 року радянська влада зробила його головним обвинуваченим показового процесу «СВУ»; він помер в ув'язненні 1939 року.

Ключові досягнення

«Історія українського письменства» (1911; третє видання 1917 року стало найпопулярнішою літературознавчою книжкою революційних років)

Монографії про Марка Вовчка, Шевченка, Франка, Коцюбинського, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного

Заступник голови Центральної Ради і генеральний секретар міжнаціональних справ у першому українському уряді (1917)

Академічне видання «Щоденника» і «Листування» Тараса Шевченка (1927–1928)

Віце-президент Всеукраїнської академії наук (1922–1928); один із засновників видавництва «Вік»

Один автор, багато імен

Волосожар, Земець, Киянин, Тр. Лановий, Липовчанин, С. Охріменко - під цими й іншими псевдонімами писала одна людина. Сергій Єфремов народився 1876 року в селі Пальчик на Київщині (нині Черкащина) у родині священика. Він навчався в Київській духовній семінарії, але священиком не став: 1901 року закінчив юридичний факультет Київського університету. Друкуватися він почав ще в середині 1890-х і обстоював у статтях заборонене тоді українське слово.

Історик літератури

За статті й політичну діяльність царська влада кілька разів його заарештовувала. 1904 року разом з Борисом Грінченком і Федором Матушевським він створив Українську демократичну партію. Єфремов був одним із засновників видавництва «Вік», писав для газет «Громадська думка» і «Рада», видавав класиків і написав книжки про Марка Вовчка, Тараса Шевченка, Івана Франка і Михайла Коцюбинського. Модерністів він не любив: 1902 року різко розкритикував, зокрема, Гната Хоткевича й Ольгу Кобилянську. 1911 року вийшла його «Історія українського письменства». Він бачив у цій літературі історію особистої свободи й національного визволення, і третє видання книжки (1917) стало найпопулярнішою літературознавчою працею революційних років.

Революція 1917 року

Єфремов був одним з ініціаторів Центральної Ради і став заступником її голови, а в першому українському уряді - генеральним секретарем міжнаціональних справ. Входив він і до української делегації, яка вела переговори з Тимчасовим урядом. Він очолив Українську партію соціалістів-федералістів. Більшовицький переворот він вважав небезпекою для українського руху. Коли в Київ 1920 року повернулася радянська влада, йому довелося переховуватися. 1921 року на прохання Академії наук його амністували.

Академія і щоденник

У 1922–1928 роках Єфремов був віце-президентом Всеукраїнської академії наук і фактично керував її щоденною роботою. Він підготував академічне видання «Щоденника» і «Листування» Шевченка. Свого негативного ставлення до комуністичної ідеології Єфремов не приховував. 1928 року його звільнили з усіх посад в академії.

Процес в оперному театрі

21 липня 1929 року Єфремова заарештували. Справу підпільної «Спілки визволення України» (СВУ) сфабрикували, а Єфремова назвали її керівником. Процес відбувся 9 березня - 19 квітня 1930 року в Харківському оперному театрі; радіо транслювало його наживо. На лаві підсудних було 45 людей, серед них Андрій Ніковський і Людмила Старицька-Черняхівська. Єфремова засудили до розстрілу, але вирок замінили десятьма роками ув’язнення. Сім років він провів у політичному ізоляторі в Ярославлі, решту - у в’язниці у Володимирі. Сергій Єфремов помер 31 березня 1939 року, за кілька місяців до кінця терміну. 1989 року його реабілітували, а щоденник 1923–1929 років, вилучений під час арешту, видали 1997 року.

Чому це важливо сьогодні

Сергій Єфремов дав українцям історію їхньої літератури, яку в роки революції читали найбільше, і показав у ній шлях до особистої свободи й національного визволення. 1917 року він допомагав будувати першу сучасну українську державу. Коли влада вимагала покори, він не приховував своїх поглядів і заплатив за це волею та життям. Щоденник, який у нього забрали під час арешту, сьогодні дає змогу побачити 1920-ті очима вільної людини. Кожен, хто обстоює українське слово, продовжує його справу; з 2018 року його ім’я носить і урядова стипендія для магістрів, які вивчають українську мову й літературу.