Дмитро Фальківський

Колишній чекіст, який став ліричним поетом Полісся, і жертва тієї самої системи, якій колись служив. Дмитро Левчук із Берестейщини взяв ім'я Фальківський, у Києві видав збірки «Обрії» й «Полісся», а в грудні 1934 року його розстріляли. Його постать досі викликає суперечки.

Поет із прізвищем, якого не було

Дмитро Фальківський - не справжнє ім’я. Він народився 1898 року як Дмитро Левчук у селі Великі Лепеси на Берестейщині, у Західному Поліссі (нині Берестейська область Білорусі), у робітничій родині. Учився в Кобрині та в гімназії в Бересті, де чотирнадцятирічним почав писати вірші. Закінчити гімназію завадила Перша світова війна.

Чекіст

У роки революції Левчук пристав до більшовиків. 1918 року за більшовицьку агітацію серед німецьких солдатів його кинули до табору, звідки він утік до Кобриня, вступив до комуністичного підпілля і став членом місцевого ревкому. 1920 року він пішов добровольцем до Червоної армії, а незабаром перейшов до Кобринського повітового відділу ЧК, більшовицької таємної поліції. Через три роки він захворів на сухоти, і його демобілізували.

Лірик Полісся

1923 року він переїхав до Києва, змінив прізвище і взявся за журналістику та літературу. Першою надрукованою поемою Фальківського став «Чекіст» (1924). Далі вийшли поема «Чабан» і збірки «Обрії», «На пожарищі» та «Полісся». Він належав до київських літературних груп, зокрема «Ланки» (згодом МАРС), шість років був секретарем журналу «Кіно», писав кіносценарії й перекладав. Його лірика здебільшого автобіографічна: рідне поліське село, війна, революція, а ще міське життя, яке його «селянське серце» переживало як драму.

Грудень 1934 року

Наприкінці 1934 року (за різними даними, у листопаді або в грудні) Фальківського заарештували за вигаданим звинуваченням у підготовці терористичних актів. Після вбивства в Ленінграді більшовицького керівника Сергія Кірова 1 грудня влада відповіла хвилею репресій, і виїзна сесія військового суду в Києві засудила Фальківського до розстрілу разом із 27 іншими діячами української культури, серед них Григорій Косинка, Олекса Влизько і Кость Буревій. Дмитра Фальківського розстріляли в Києві в грудні 1934 року. Наприкінці 1950-х його реабілітували.

Дискусії та оцінки

Фальківського згадують серед поетів Розстріляного відродження, яких радянська влада знищила за вигаданими звинуваченнями. Водночас у 1920–1923 роках він служив у ЧК, а його першу поему «Чекіст» дослідники називають романтизацією «червоного терору». У його віршах є й спогади чекіста про нічні розстріли, а дехто з дослідників пише, що він і сам брав участь у репресіях. Український інститут національної пам’яті включив Фальківського (станом на 2025 рік) до переліку осіб, пов’язаних із російською імперською політикою, як колишнього працівника радянських органів держбезпеки, який у часи УНР займався терором у більшовицькому підпіллі. Об’єкти, названі на честь людей із цього переліку, мають бути прибрані з публічного простору.

Чому це важливо сьогодні

Доля Фальківського показує, що радянська система не щадила навіть тих, хто колись їй служив: поета з минулим чекіста розстріляли так само, як і його колег-письменників. Його поліська лірика зберегла голос краю на межі України й Білорусі, а деякі його вірші народ узяв за свої й співав як пісні. Водночас його життя нагадує, що репресії й служба репресивній машині можуть уміститися в одну біографію. Чесна пам’ять про Розстріляне відродження вміщає обидві частини цієї історії.