Мирослав Ірчан - Знай своїх

Його п'єси грали українські робітничі театри Канади. Мирослав Ірчан - колишній січовий стрілець і письменник-комуніст - шість років жив у Вінніпезі, а 1929 року повернувся в радянську Україну. 1937 року його розстріляли в Сандармосі.

Хлопець із П’ядик

Андрій Баб’юк, якого знатимуть як Мирослава Ірчана, народився 1897 року в бідній селянській родині в селі П’ядики біля Коломиї, у Галичині, що тоді належала Австро-Угорщині. Пісні він почав складати ще семирічним. Навчався в коломийській гімназії, а 1914 року закінчив учительську семінарію у Львові. Того ж року у віденській газеті «Свобода» вийшло його перше оповідання «Зустріч».

Від січових стрільців до червоних

Коли почалася Перша світова війна, Ірчан пішов добровольцем до Легіону українських січових стрільців і дослужився до підхорунжого. 1917 року у Львові вийшла його перша книжка, «Сміх Нірвани». Далі була Українська галицька армія, а в лютому 1920 року він разом із галицькою бригадою перейшов до Червоної армії. Відтоді Ірчан був на боці комуністів: у Києві викладав у військовій школі й писав для журналу «Галицький комуніст», а 1922–1923 років навчався в Карловому університеті в Празі.

Театр для робітників Вінніпега

Восени 1923 року Ірчан переїхав до Вінніпега в Канаді. Там він редагував прокомуністичні журнали «Робітниця» і «Світ молоді», заснував заокеанську філію спілки письменників «Гарт» і був її секретарем. Для українських робітничих театрів він писав п’єси, а ще заснував робітничу театральну студію і сам був у ній режисером. Кілька його п’єс, як-от «Родина щіткарів» і «Підземна Галичина», стали популярними серед українців Канади; він видав і підручник «Сцена» (1928). У прозі він писав про січових стрільців, про галицьке село під польською владою і про емігрантів в Америці, продовжуючи традицію Івана Франка й Василя Стефаника. Тут же вийшли його спогади про українсько-польську війну: «Трагедія 1 травня» (1923) і «В бур’янах» (1925).

Повернення до Харкова

1929 року Ірчан повернувся в радянську Україну. У Харкові він очолив літературну організацію «Західна Україна», що об’єднала письменників-вихідців із західноукраїнських земель, редагував її однойменний журнал і журнал «Сільський театр».

Соловки і Сандармох

28 грудня 1933 року Ірчана заарештували як «агента німецького фашизму» і засудили до 10 років таборів. Він сидів на Соловках, і там органи НКВС визнали його «невиправним»: він не зрікся «своїх контрреволюційних переконань». У жовтні 1937 року трійка НКВС переглянула справу й засудила його до розстрілу. 3 листопада 1937 року Ірчана розстріляли в урочищі Сандармох у Карелії; того самого дня там загинули Микола Куліш і Лесь Курбас. Його книжки заборонили й вилучили з бібліотек. Звістка про арешт приголомшила його товаришів у Канаді й 1935 року спричинилася до розколу в їхній організації.

Чому це важливо сьогодні

Ірчан дав голос тим, кого рідко чули: галицьким селянам під польською владою, січовим стрільцям, українським емігрантам в Америці, - і продовжив цим традицію Івана Франка й Василя Стефаника. Для українських робітників Канади його п’єси стали власним театром. Він свідомо обрав комуністів і служив їм своїм словом, але це його не врятувало: доля Ірчана показує, що радянський терор не щадив навіть тих українських письменників, які стали на бік комуністів. Його книжки вилучили з бібліотек, та вони пережили заборону: зберегли голоси галицьких селян і українських робітників Канади 1920-х років, і сьогодні їх знову може прочитати кожен.