1898–1936
Євген Плужник
Поет, автор збірки «Рання осінь»
За життя він видав лише дві збірки віршів, а його роман заборонили невдовзі після виходу. Євген Плужник - один із найтонших українських поетів 1920-х, якого порівнювали з Рільке. Його засудили до розстрілу, вирок замінили Соловками, і там 1936 року він помер.
Ключові досягнення
- Збірки віршів «Дні» (1926) і «Рання осінь» (1927)
- Збірка «Рівновага» (1933; вийшла 1948 року в Аугсбурзі)
- Роман «Недуга» (1928), вилучений невдовзі після виходу
- П'єси «Професор Сухораб» і «У дворі на передмісті» (1929)
- Словник «Фразеологія ділової мови» (1926) - разом із Валер'яном Підмогильним
- Антологія української поезії (1930–1932) - разом із Василем Атаманюком і Феліксом Якубовським
Хлопець із Кантемирівки
Євген Плужник народився 1898 року в слободі Кантемирівка Воронезької губернії - нині це селище у Воронезькій області росії. Він ріс у багатодітній селянсько-ремісничій родині. 1918 року, коли Євген закінчив гімназію, родина переїхала в Україну. Відтоді все його життя й уся творчість пов’язані з Україною і насамперед з Києвом, а рідну слободу він зберіг у псевдонімі «Кантемирянин».
Київ, «Аспис» і «Ланка»
У Києві Плужник учився спершу у ветеринарному, а потім у музично-драматичному інституті, але обидва покинув. Працював у редакціях газет, перекладав і багато вчився сам. Перші його вірші 1923 року надрукував журнал «Глобус». 1923–1928 року він належав до київських літературних груп «Аспис», «Ланка» і МАРС. У «Ланці» поруч із ним були Валер’ян Підмогильний і Григорій Косинка.
Дві збірки за життя
Уявіть поета, якого порівнюють із Рільке, а він за життя видає лише дві книжки: «Дні» (1926) і «Рання осінь» (1927). Партійна критика не терпіла його споглядальних, стислих і часто похмурих віршів, а ще більше - того, як він показував жорстокість революції й радянську дійсність. Його лірику оголосили «занепадницькою». Роман «Недуга» (1928) вилучили невдовзі після виходу, і після цього Плужник друкувався дуже мало. Третю збірку, «Рівновагу», він уклав 1933 року, але вийшла вона аж 1948 року в Аугсбурзі, в еміграції.
Словник на двох
Плужник працював не лише з віршами. Разом із Валер’яном Підмогильним він уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926), а з Василем Атаманюком і Феліксом Якубовським - антологію української поезії (1930–1932). Він писав п’єси й кіносценарії, перекладав Гоголя, Чехова й «Тихий Дон» Шолохова.
Соловки
4 грудня 1934 року Плужника заарештували разом із багатьма іншими діячами української культури; за кілька днів заарештували й Підмогильного. У березні 1935 року військовий суд засудив поета до розстрілу, але вирок замінили десятьма роками ув’язнення на Соловецьких островах у Білому морі. Там 2 лютого 1936 року Євген Плужник помер від туберкульозу, на який хворів із 1926 року. Його поховали у братській могилі. 1956 року його реабілітували. На будинку на Прорізній, 18 у Києві відкрито меморіальну дошку поетові, а його ім’я носить центральна бібліотека Шевченківського району.
Чому це важливо сьогодні
Євген Плужник лишив українській поезії тихий і стислий голос, який порівнюють із Рільке. Він показував жорстокість революції й радянську дійсність такими, як бачив, хоча за це його лірику оголосили «занепадницькою». Народжений поза Україною, він віддав їй і Києву все життя й творчість, від віршів до словника ділової мови. Його вірші пережили і цькування, і Соловки. Вони показують, що чесне слово про свій час живе довше за тих, хто намагався його заборонити.










