1908–1994
Григорій Кочур
Перекладач, наставник шістдесятників
У сталінському таборі він переклав «Гамлета», сховавши Шекспіра під обкладинкою підручника історії партії. Григорій Кочур, перекладач із 25 мов, зробив свій дім в Ірпені «університетом» для шістдесятників, а за відмову свідчити проти друга на 15 років опинився поза Спілкою письменників.
Ключові досягнення
- Переклади з 30 національних літератур і 25 мов: від Сапфо й Горація до Петрарки, Війона, Рембо, Еліота, Пессоа
- Переклад «Гамлета» Шекспіра (1964), неодноразово поставлений в українських театрах
- Збірки перекладів «Відлуння» (1969), «Друге відлуння» (1991), «Третє відлуння» (2000); табірні вірші «Інтинський зошит» (1989)
- Упорядник «Вибраного» Миколи Зерова (1966, з Максимом Рильським) і співупорядник його двотомника (1990, з Дмитром Павличком)
- Премія імені Максима Рильського (1989); посмертно - Державна премія України імені Тараса Шевченка (1995)
Шекспір під обкладинкою «Короткого курсу»
Табір в Інті, на півночі Республіки Комі. Після зміни в шахті політв’язень Григорій Кочур міняє кайло на олівець. Записник завбільшки із сірникову коробку він ховає за халявою чобота. Книжки чужими мовами потрапляють у табір нелегально: Шекспір, наприклад, ховається під палітуркою «Короткого курсу історії ВКП(б)». Так Кочур переклав у неволі «Гамлета». Одного разу наглядач застав його за роботою, але не доніс. Тут же Кочур переклав і «Крука» Едгара По.
Учень неокласиків
Кочур народився 1908 року в селянській родині у Феськівці на Чернігівщині. У Києві його вчив Микола Зеров, а 1936–1941 років Кочур завідував кафедрою літератури у Вінницькому педагогічному інституті.
Десять років за «націоналізм»
Війна застала Кочура в Полтаві. У жовтні 1943 року, щойно туди повернулася радянська влада, його й дружину Ірину Воронович заарештували за нібито належність до ОУН. Кочур провини не визнав, але обох засудили до 10 років неволі. У таборі він вивчав мови від інших в’язнів: естонську, латвійську, вірменську, грузинську. Звільнили його 1953 року, але виїхати з Комі ще кілька років не дозволяли.
Дім, який купив Рильський
Жити в Києві колишнім «ворогам народу» не дозволяли. Допоміг Максим Рильський: посприяв реабілітації, а потім купив для друга недобудований будинок в Ірпені. Борг Кочур згодом повернув. 1962 року родина там оселилася, а сантехніку в домі робив Іван Світличний.
«Ірпінський університет»
Дім швидко прозвали «Ірпінським університетом». Сюди приїжджали Іван Дзюба, Василь Стус, Борис Антоненко-Давидович, Василь Симоненко - по заборонених Кафку й Гессе і по пораду. Роки роботи поруч із Рильським і Миколою Лукашем Кочур називав найщасливішими у своєму житті. Разом із Рильським він повернув читачам вірші розстріляного Зерова. А коли його вкотре спитали, скільки мов він знає, Кочур нарахував 31 і відтоді навідріз відмовлявся про це говорити.
Відмова, яка коштувала 15 років
1966 і 1968 року Кочур підписував листи на захист заарештованих друзів. 1972-го заарештували Євгена Сверстюка, і КДБ вимагав від Кочура свідчень проти друга. Кочур відмовився і поїхав на суд, щоб Сверстюка захищати. 1973 року його виключили зі Спілки письменників, а книжки вилучали з бібліотек. Поновили Кочура лише 1988 року, а наступного року нарешті вийшли табірні вірші «Інтинський зошит».
Розмова з Гавелом
Лише після 82 років Кочур зміг поїхати за кордон: до США, Польщі й Чехії. У Чехії про зустріч із ним попросив Вацлав Гавел, драматург-дисидент, що став президентом. Він знав про арешти Кочура, і вони кілька годин проговорили в артистичному кафе. Кочур помер 1994 року і похований в Ірпені, а його дім тепер став музеєм.
Чому це важливо сьогодні
Григорій Кочур показав, що навіть у таборі можна працювати на майбутнє: він перекладав Шекспіра, бо вірив, що нові покоління шануватимуть свою мову й культуру. Завдяки йому українською заговорили поети двадцяти шести століть, від античності до XX століття. Його дім в Ірпені став школою для цілого покоління перекладачів і шістдесятників. А його відмова свідчити проти друга нагадує, що гідність іноді полягає в тому, щоб просто сказати «ні». Кожен, хто відкриває українському читачеві світову книжку, працює в «Ірпінському університеті» Кочура.
