Іван Світличний - Знай своїх

У його маленькій квартирі на Уманській у Києві збиралися Стус, Симоненко, Драч і Горська. Іван Світличний, критик, поет і перекладач, був одним із лідерів шістдесятників і провів за це понад 11 років у в'язницях, таборах і на засланні.

Ключові досягнення

Квартира на Уманській, 35 - неофіційний Клуб творчої молоді шістдесятників; один із засновників Клубу творчої молоді в Києві

Критичні статті, книжка «Художній метод» (1962); переклади з французької, чеської, польської; переклад «Слова о полку Ігоревім»

Збірка віршів «Серце для куль і для рим» (1990)

Літературна премія імені Василя Стуса (1989)

Посмертно - Державна премія України імені Тараса Шевченка (1994)

Хата на Уманській

Невелика скромна квартира в Києві, на Уманській, 35. На початку 1960-х тут почувалися як удома Василь Стус і Василь Симоненко, Іван Дзюба й Іван Драч, Алла Горська, Ліна Костенко і Микола Вінграновський, Євген Сверстюк і Михайлина Коцюбинська. Господарі, Іван і Леоніда Світличні, мали для гостей не лише розмову, а й шматок хліба, а часто й ночівлю. Помешкання стало неофіційним Клубом творчої молоді. Іван записував молодих поетів на магнітофон «Весна», який купив за останні гроші, і так зберігся голос Симоненка, що читає свого «Злодія». Літературознавець Роман Корогодський називав Світличного «садівником».

Наперекір війні

Іван Світличний народився 1929 року в селі Половинкине на Луганщині (тепер Толоківка), у родині колгоспників. 1943 року, під час війни, 14-річний Іван разом з іншими підлітками намагався підірвати фашистські машини саморобною вибухівкою. Вона вибухнула в нього в руках, і хлопець утратив пальці на обох руках. Проте навчився писати, закінчив школу із золотою медаллю, а потім Харківський університет. У Києві працював в академічних інститутах і редакціях журналів, писав критичні статті, перекладав Бодлера, Беранже й Лафонтена.

Два арешти

Світличний поширював самвидав: тексти, які в обхід цензури передруковували й передавали з рук у руки. 30 серпня 1965 року його заарештували, зокрема за те, що передав за кордон твори Симоненка. Через вісім місяців його звільнили, але влаштуватися за фахом він уже не зміг. Під враженням від цього арешту Стус написав вірш «Не можу я без посмішки Івана».

12 січня 1972 року Світличного заарештували вдруге, за «антирадянську агітацію і пропаганду». Вирок: 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. У таборах на Пермщині він був одним із лідерів руху опору, і політв’язні називали його «табірною совістю». Восени 1974 року його вивезли з табору на 56-й день голодування, і тоді він важив лише 44 кілограми. У листах до дружини голодування мало кодову назву «лікування у Леопольда Івановича». На засланні в селі Усть-Кан на Алтаї він працював нічним сторожем і палітурником. У 1978–1981 роках він переклав «Слово о полку Ігоревім». 1981 року він переніс інсульт і 1983-го повернувся до Києва тяжко хворим.

Світло, яке лишилося

Першу й єдину прижиттєву збірку його віршів, «Серце для куль і для рим», видали лише 1990 року, з передмовою Дзюби. Іван Світличний помер у Києві 25 жовтня 1992 року. Його поховали на Байковому цвинтарі у вишиванці, яку йому подарував Стус. На надгробку - слова з Євангелія від Івана: він був світильником, що горів і світив. Роками Світличний укладав словник синонімів, і в його архіві лишилися тисячі рукописних карток. Сестра Надія Світлична намагалася цей словник завершити, а його бібліотеку з 10 тисяч томів передала Харківському університету імені Каразіна. 1994 року Світличному посмертно присудили Шевченківську премію.

Чому це важливо сьогодні

Іван Світличний відчинив свої двері цілому поколінню, і навколо його порогу зосереджувалося багато з того, що ми називаємо шістдесятництвом. Його називали живим містком між Сходом і Заходом України, між Києвом і Львовом. Завдяки йому ми досі чуємо голос Василя Симоненка. Він показав, що культура може бути опором: за слово, яке ходило з рук у руки, він заплатив понад 11 роками неволі, і навіть там не покинув роботи зі словом. Він вірив, що без демократії не буде й вільної України, і кожен, хто гуртує людей навколо вільного слова, продовжує його справу.