Євген Сверстюк - Знай своїх

Головним доказом проти нього на суді була книжка про чужий роман. Есеїст-шістдесятник Євген Сверстюк за самвидавні тексти отримав 12 років таборів і заслання, а в незалежній Україні очолював Український ПЕН і редагував газету «Наша віра».

Ключові досягнення

Есей «Собор у риштованні» (самвидав; Париж, 1970)

Самвидавний памфлет «З приводу процесу над Погружальським» (разом з Іваном Світличним)

Засновник і редактор газети «Наша віра» (з 1989), президент Українського ПЕН-центру (з 1993)

Шевченківська премія (1995) за збірку есеїв «Блудні сини України»

Вирок за книжку про чужий роман

Коли Олесь Гончар написав роман «Собор», Євген Сверстюк відповів на нього есеєм «Собор у риштованні». Текст ходив у самвидаві, тобто його передруковували й передавали з рук у руки в обхід цензури, а 1970 року він вийшов книжкою в Парижі. Того ж року Сверстюка почали читати в ефірі Радіо Свобода, і ці передачі згодом потрапили до його кримінальної справи. А сама книжка стала головним доказом проти автора.

Від волинського села до Клубу творчої молоді

Сверстюк народився в селі Сільце на Волині. У документах записано 13 грудня 1928 року, але насправді він народився на рік раніше, 1927-го. Закінчив Львівський університет, учителював, викладав літературу, працював у науковому інституті й журналах, і чотири рази його звільняли з політичних причин. З 1960 року він був одним із найактивніших у київському Клубі творчої молоді, разом з Аллою Горською, Іваном Дзюбою, Ліною Костенко і Василем Стусом. 1964 року він виступив на вечорі пам’яті Василя Симоненка. Разом з Іваном Світличним він анонімно написав памфлет «З приводу процесу над Погружальським» про підпал Центральної наукової бібліотеки в Києві, один із найгостріших текстів самвидаву 1960-х. А 1970 року Сверстюк виголосив промову на похороні Алли Горської.

Сім років таборів, п’ять років заслання

Заарештували Сверстюка 14 січня 1972 року. 1973-го за «антирадянську агітацію і пропаганду» його засудили разом зі Світличним: 7 років таборів суворого режиму в Пермській області й 5 років заслання в Бурятії. У таборі він брав участь у голодуваннях і протестах політв’язнів. Коли його заочно прийняли до ПЕН-клубу, він пожартував у листі, що тепер має право безплатно їздити залізницями Англії. На засланні він працював столяром. На волю вийшов 1983 року.

Слово, яке пережило цензуру

Повернувшись до Києва, Сверстюк заробляв столярством. Улітку 1987 року в напівлегальному Українському культурологічному клубі він виступив з лекцією до 50-річчя Василя Стуса, який загинув у таборі, і оголосив, що передав його текст Лондонському центру Міжнародного ПЕН-клубу. 1988-го через поїздку в американське посольство на зустріч дисидентів Сверстюк утратив і роботу столяра. Його статті почали друкувати знову лише наприкінці 1980-х. 1989 року він заснував газету «Наша віра» й редагував її, а 1993-го став президентом Українського ПЕН-центру. Того ж року колишній політв’язень захистив у Вільному українському університеті в Мюнхені докторат з філософії «Українська література і християнська традиція». 1995 року збірка есеїв «Блудні сини України» принесла йому Шевченківську премію, а 2008-го його нагородили орденом Свободи. Він був членом ініціативної групи «Перше грудня», яку створили до 20-ї річниці незалежності, щоб пробудити суспільство до активного будування держави. Євген Сверстюк помер у Києві 1 грудня 2014 року - у річницю всеукраїнського референдуму 1991 року, на якому народ підтвердив незалежність України.

Чому це важливо сьогодні

Євген Сверстюк обстоював право думати й писати вільно тоді, коли за це звільняли з роботи й судили. За свої тексти він отримав 12 років таборів і заслання, а на волі знову писав і став голосом вільного слова в незалежній Україні. Він писав про «вічну тиху мову правди», і його життя показує, що цю мову не вдається заглушити. Кожен, хто сьогодні пише чесно, навіть коли це незручно, говорить нею.