1856–1933

Микола Садовський

Актор, режисер, творець театру в Києві

Актор

Він урятував полковий прапор на Шипці, а 1919 року вів урочистості Злуки на Софійському майдані. Між цими подіями Микола Садовський став зіркою української сцени й дав їй перший постійний дім у Києві - театр, куди квиток коштував п'ять копійок.

Ключові досягнення

1907 року відкрив у Києві перший український стаціонарний театр, що діяв до 1919 року; 1914-го тут уперше поставили «Камінного господаря» Лесі Українки
Ролі Богдана Хмельницького, Сави Чалого, гетьмана Дорошенка, Командора в «Камінному господарі» Лесі Українки
Одним із перших поставив українською «Ревізора» Гоголя у власному перекладі (1907); ставив опери Лисенка, Монюшка, Сметани
Головний розпорядник урочистостей на Софійському майдані під час проголошення Акта Злуки 22 січня 1919 року
1921–1923 очолював перший професійний театр на Закарпатті, в Ужгороді
Режисер фільму «Наталка Полтавка» (1911); головна роль у фільмі «Вітер з порогів» (1929)
Спогади «Мої театральні згадки: 1881–1917» (1930)

Солдат, який повернув прапор

Рукопашний бій на Шипці, кулі летять зливою, а полковий прапор треба рятувати. Його врятував доброволець Микола Тобілевич і отримав за це Георгіївський хрест. Він народився 1856 року в селі Кам’яно-Костувате на Херсонщині (нині Миколаївська область) і був братом драматурга Івана Карпенка-Карого та актора Панаса Саксаганського. На російсько-турецьку війну 1877 року він пішов просто з реального училища в Єлисаветграді. Потім служив у Бендерах і в аматорському гуртку познайомився з Марією Адасовською - майбутньою Марією Заньковецькою. Сценічним ім’ям Садовський узяв дівоче прізвище матері.

Богдан, якого критик назвав п’яницею

1881 року Садовський вийшов на професійну сцену, грав у трупах Марка Кропивницького й Михайла Старицького, а 1888-го зібрав власну. Старицький вважав Миколу найталановитішим із Тобілевичів. Близько десяти років українським трупам не дозволяли грати в Києві. Заборону зняли 1893-го, а 1895-го критик Іван Стешенко написав, що Богдан Хмельницький у Садовського схожий на п’яницю, який щойно вийшов із шинку. А Садовський зробив цю роль своєю і грав її майже три десятиліття. Вдавалися йому й інші герої: Сава Чалий у п’єсі брата Івана, гетьман Дорошенко в драмі Людмили Старицької-Черняхівської, Командор у «Камінному господарі» Лесі Українки.

Театр за п’ять копійок

1906 року разом із Заньковецькою Садовський заснував трупу в Полтаві, а 1907-го вона осіла в Києві, у Троїцькому народному домі, і стала першим українським стаціонарним театром. Найдешевші квитки тут коштували 10 і навіть 5 копійок, тоді як в опері - щонайменше 32, тож на вистави їхали люди з усіх передмість. Садовський одним із перших поставив українською «Ревізора» Гоголя, а також оперу «Енеїда» Миколи Лисенка. 1914 року тут уперше зіграли «Камінного господаря» Лесі Українки. Якийсь час літературною частиною театру керував Симон Петлюра. А молодий Лесь Курбас, якого Садовський запросив до трупи, за рік зіграв тут 13 ролей.

Від Софійського майдану до Праги

За Української Народної Республіки його трупа стала державним театром, а сам він - головним уповноваженим у справах народних театрів. 22 січня 1919 року саме він керував урочистостями на Софійському майдані, коли проголошували Акт Злуки УНР і ЗУНР. Того ж року він залишив Київ, згодом очолив перший професійний театр на Закарпатті, в Ужгороді, а 1923-го переїхав до Праги. 1926 року на запрошення уряду радянської України повернувся, але власного театру вже не мав. Зате знявся в кіно: у фільмі «Вітер з порогів» (1929) 72-річний актор зіграв старого лоцмана й без дублера пірнав у зимовий Дніпро. Помер у Києві 1933 року.

Чому це важливо сьогодні

Садовський дав українському театрові постійний дім: до нього українські трупи тільки мандрували, а його театр став рівним тим, що вже мали власні сцени. Він довів, що українською можна грати не лише сільські п’єси, а й Гоголя, Лесю Українку та оперу. Дешеві квитки привели в театр людей із робітничих передмість. А на Софійському майдані 1919 року він допоміг Україні святкувати її єдність. Кожен театр, який сьогодні щовечора грає українською, стоїть на ґрунті, який він заклав.