1840–1910
Марко Кропивницький
Батько українського театру
Коли імперія заборонила українські вистави, він п'ять років добивався права знову грати рідною мовою. Марко Кропивницький 1882 року зібрав першу українську професійну трупу, де починали Заньковецька й Садовський, написав 41 п'єсу, а його ім'я сьогодні носить обласний центр.
Ключові досягнення
- 1882 року створив у Єлисаветграді першу українську професійну трупу (театр корифеїв)
- Автор 41 п'єси, серед них «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «Дві сім'ї», «Олеся»
- Інсценізація поеми Тараса Шевченка «Невольник»
- Виховав кілька поколінь українських акторів
- Створив на хуторі Затишок дитячий театр, де грали селянські діти, і писав для нього п'єси-казки
- Гастролі української трупи в Петербурзі й Москві (1886)
- 2016 року на його честь Кіровоград перейменовано на Кропивницький
Місто, назване на честь актора
Чи знали ви, що один з обласних центрів України носить ім’я актора? 2016 року Кіровоград перейменували на Кропивницький - на честь Марка Кропивницького, якого називають батьком українського театру. Саме тут, у тодішньому Єлисаветграді, він 1882 року зібрав першу українську професійну трупу.
Чиновник, який жив сценою
Марко Кропивницький народився 1840 року в селі Бежбайраки на Херсонщині (нині село Кропивницьке на Кіровоградщині). Він кілька років служив дрібним чиновником, а вільний час віддавав аматорським виставам. Грав у них разом з Іваном Тобілевичем - майбутнім драматургом Іваном Карпенком-Карим. 1863 року Кропивницький написав свою першу п’єсу.
Заборона посеред вистави
1871 року в Одесі він вийшов на професійну сцену: першою роллю став Стецько у «Сватанні на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка.
Уявіть: 1876 рік, Катеринослав, іде українська вистава. Між третьою і четвертою діями за лаштунки заходить чиновник і оголошує, що такі вистави тепер заборонені. Так до акторів дійшов Емський указ.
П’ять років Кропивницький грав у російських трупах, здебільшого в оперетах, і весь цей час добивався права знову грати українською.
Театр корифеїв
Коли заборону пом’якшили, Кропивницький зібрав власну трупу. 27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді вона зіграла «Наталку Полтавку» Івана Котляревського, і цей день вважають днем народження українського професійного театру. У тій виставі дебютувала Марія Заньковецька. Тут грали також Микола Садовський, Панас Саксаганський та Іван Карпенко-Карий, а саму трупу назвали театром корифеїв.
1883 року трупу очолив Михайло Старицький, а Кропивницький лишився режисером і актором. Того ж року трупі на десять років заборонили виступати в п’яти губерніях.
Аншлаг у столиці імперії
1886 року Кропивницький повіз своїх акторів до Петербурга й Москви. Квитки були дорогі, але зали заповнювалися, а збори били рекорди місцевих театрів і гастролерів. Кропивницького кликали працювати в російському мистецтві, де можна було зробити кар’єру. Він відмовився.
Від Стецька до Отелло
Кропивницький написав 41 п’єсу, серед них «Глитай, або ж Павук» і «Дві сім’ї», та інсценізував поему Тараса Шевченка «Невольник». Він був водночас актором, режисером, композитором і художником сцени. Грав і комедію, і драму: від Стецька до Тараса Бульби й Отелло. І виховав кілька поколінь акторів.
Хутір, де грали діти
1903 року Кропивницький осів на своєму хуторі Затишок на Харківщині. Там він створив дитячий театр: актори в ньому були діти місцевих селян. Для них він написав п’єси-казки, зокрема «Івасик Телесик». Два роки в Затишку жили діти небоги Тараса Шевченка, яким Кропивницькі допомагали.
1910 року Кропивницький раптово помер у дорозі з Миколаєва до Харкова, повертаючись із гастролей. Похований у Харкові.
Чому це важливо сьогодні
Кропивницький зробив український театр професійним тоді, коли імперія забороняла українське слово на сцені. Він довів, що українська вистава може збирати повні зали навіть у столиці імперії, і обрав українську сцену, хоча міг зробити кар’єру на російській. Його трупа стала школою для акторів, з якими український театр жив наступні десятиліття, а його п’єси досі ставлять. Кожен, хто сьогодні виходить на українську сцену, продовжує справу, яку він почав.















