Іван Карпенко-Карий

Його батькові не затвердили дворянство, бо в старих і нових паперах прізвище писали по-різному. Син зробив із цього комедію «Мартин Боруля». Секретаря поліції Івана Карпенка-Карого вислали з України, там він закінчив першу драму, а його 18 п'єс заклали основи сучасного українського театру.

Ключові досягнення

18 п'єс, серед них комедії «Мартин Боруля» (1886), «Сто тисяч» (1889) і «Хазяїн» (1900)

Трагедія «Сава Чалий» (1899) і драми «Бурлака», «Наймичка» та «Безталанна»

Садиба «Хутір Надія», де він написав 11 із 18 п'єс

1890 року разом із братом Панасом Саксаганським створив трупу, яка стала найкращим українським театральним колективом

Записка 1897 року до з'їзду сценічних діячів у Москві про утиски українського театру

Актор і режисер театру корифеїв, виконавець головних ролей у власних п'єсах

Дворянство, яке загубилося в паперах

Уявіть: роки клопотань, гроші, стоси документів - і все марно, бо в різних паперах прізвище записали по-різному. Так сталося з батьком драматурга, збіднілим шляхтичем Карпом Тобілевичем. 1856 року його нарешті визнали дворянином, але в столиці рішення не затвердили: у старих документах стояло одне написання прізвища, у нових - інше.

Його син Іван народився 1845 року в селі Арсенівка на Херсонщині (нині Кіровоградська область). Мати, колишня кріпачка, передала дітям любов до театру: четверо з них стали акторами, серед них молодші брати Івана - Микола Садовський і Панас Саксаганський.

Пів платні за «Отелло»

Через бідність Іван закінчив тільки повітове училище і з 14 років служив писарем. Щоб побачити знаменитого трагіка Айру Олдріджа в ролі Отелло, він ішов пішки за півсотні кілометрів до Єлисаветграда і віддав за квиток половину місячної платні. В аматорському гуртку, де грав і Марко Кропивницький, Іван виходив на сцену Назаром у п’єсі Тараса Шевченка «Назар Стодоля». Звідти й псевдонім: від Гната Карого, героя тієї самої п’єси, і від імені батька.

Поліцейський, за якого перестали брати хабарі

Іван дослужився до секретаря поліції в Єлисаветграді. Розповідають, що за нього чиновники перестали брати хабарі, а справи вирішували за чергою. Водночас він поширював заборонену літературу, а 1883 року його звільнили: він допомагав революціонерам дістати паспорти. Він устиг вступити до трупи Михайла Старицького, але 1884 року його на три роки вислали до Новочеркаська (нині росія). Там він кував у кузні, потім оправляв книжки - і писав. На засланні він закінчив першу драму «Бурлака», а за нею «Бондарівну» і «Наймичку».

Оазис у степу

1887 року йому дозволили переїхати на хутір, який він назвав на честь першої дружини Надії, що померла молодою. Тобілевич хотів зробити з нього «оазис у степу». Тут він написав 11 зі своїх 18 п’єс, серед них «Сто тисяч», «Хазяїн» і «Сава Чалий».

Комедії, у яких сміх переходить у драму

Батькову історію він віддав Мартинові Борулі, якого губить одна літера: у нових паперах він Боруля, а в старих Беруля. Калитка зі «Ста тисяч» мріє загребти якомога більше землі, а багатий Пузир із «Хазяїна» шкодує грошей навіть на пам’ятник Іванові Котляревському. 1890 року разом із Панасом він створив трупу, яку вважають найкращою українською трупою того часу, і сам грав своїх героїв. 1907 року «Бурлака» став першою українською виставою в канадському Вінніпезі.

Записка, яку прочитав брат

1897 року він написав записку до з’їзду сценічних діячів у Москві про те, як влада утискає український театр; з трибуни її прочитав Панас. 1907 року Карпенко-Карий помер у берлінській клініці. За його заповітом його поховали біля хутора Надія.

Чому це важливо сьогодні

Карпенко-Карий показав, що українська п’єса може бути не лише піснею й танцем, а серйозною розмовою про жадібність, владу й гідність. Його герої, які міряють людину паперами й десятинами, досі впізнавані, тому ці п’єси ставлять по всій Україні. Іван Франко називав його одним із батьків новочасного українського театру. Він писав навіть на засланні, під наглядом поліції, і кожен, хто сьогодні ставить чи грає українську класику, продовжує його справу.