Микола Вінграновський

Олександр Довженко забрав юного студента з Києва до Москви й обрав на головну роль у своєму фільмі. Микола Вінграновський став кіноактором і режисером, одним із провідних поетів-шістдесятників, а за книжки для дітей отримав Шевченківську премію.

Ключові досягнення

Головна роль у фільмі Олександра Довженка «Повість полум'яних літ» (режисерка Юлія Солнцева, 1961)

Перша збірка «Атомні прелюди» (1962), згодом «Сто поезій» (1967), «На срібнім березі» (1978)

Повість «Сіроманець» (1977), книжки віршів для дітей; Державна премія України імені Тараса Шевченка (1984)

Художні фільми «Берег надії», «Дума про Британку», «Климко» та документальні фільми про столиці України

Роман «Северин Наливайко» (1992, виданий 1996), нариси «Чотирнадцять столиць України» (1996)

Премія Фундації Антоновичів (1993), премія імені Вернадського (2002)

Рік із Довженком

Хлопець із степового Богополя на Миколаївщині змалку любив вигадувати історії. Років в 11–12 він утратив вказівний палець правої руки: його затягло в пристрій, що молов зерно. А друзям потім розповідав, що відрубав палець сокирою, щоб не ходити до школи. 1955 року він вступив до театрального інституту в Києві, вчитися на актора. Та його помітив Олександр Довженко: режисерові дозволили набрати власний курс у московському інституті кінематографії. Він попросив юнака щось прочитати, і той прочитав «Гонту в Умані» - розділ із Шевченкових «Гайдамаків». Тоді Довженко сказав, що забирає його з собою до Москви. Помітив режисер і те, що хлопець ходить у балетках без підборів, і сестра Довженка дала йому 50 карбованців на нове взуття. Спілкування тривало лише рік: 1956 року Довженко помер. За свідченнями очевидців, усі п’ять років у Москві Вінграновський говорив українською і навіть на лекціях відповідав українською. А ще Вінграновський зіграв головну роль, солдата Івана Орлюка, у фільмі за Довженковим задумом «Повість полум’яних літ», який завершила Юлія Солнцева. За цю роль він отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі. Про свого вчителя згодом написав спогади «Рік з Довженком».

Формаліст, який не каявся

1961 року Вінграновський повернувся до Києва знаменитим: на екрани вийшов фільм, а «Літературна газета» надрукувала добірку його віршів. Наступного року з’явилася перша збірка «Атомні прелюди». Його ще не видані вірші ходили в самвидаві, а Максим Рильський, відгукуючись на дебюти молодих поетів, серед них і Івана Драча, назвав Вінграновського найбільш національним з-поміж них.

Хрущов розпочав кампанію проти «формалістів», і Вінграновського звинуватили у формалізмі на республіканській нараді творчої інтелігенції у Верховній Раді. Від нього чекали каяття. А він попросив Миколу Підгорного, тодішнього очільника компартії України, його не перебивати і прочитав у відповідь свій вірш, написаний ще 1960 року. Пізніше Вінграновський не став дисидентом, як Василь Стус, і не потрапив в опалу, як Ліна Костенко: він відійшов від громадських справ і далі писав та знімав кіно.

Кіно, книжки для дітей і Наливайко

Вінграновський поставив художні фільми «Берег надії», «Дума про Британку», «Климко», а в 1990-ті - документальні стрічки про Чигирин, Батурин, Галич. Він писав вірші й повісті для дітей, зокрема «Сіроманець» (1977), і 1984 року за твори для дітей отримав Шевченківську премію. Своїм головним твором вважав історичний роман «Северин Наливайко»: завершив його 1992 року, а вийшов він 1996-го з передмовою Івана Дзюби. Того ж року з’явилися його нариси з історії «Чотирнадцять столиць України». Він отримав також премію Фундації Антоновичів (1993) і премію імені Вернадського (2002). У 1989–1993 роках він очолював Український ПЕН-клуб. Помер у Києві 26 травня 2004 року.

Чому це важливо сьогодні

Вінграновський показав, що й під тиском можна залишатися собою і просто робити свою справу. Коли від нього чекали каяття за «формалізм», він не каявся, а відповів віршем: «Якщо народ мій числиться формально, / Тоді я дійсно - дійсний формаліст!» Учень Олександра Довженка, він ніс українське слово і в поезію, і в кіно, а в документальних фільмах повертав глядачам Чигирин, Батурин і Галич. Його книжки для дітей, як-от «Сіроманець», відкривають українську поезію наймолодшим читачам.