1854–1917
Сергій Васильківський
Живописець українського степу
Паризький Салон дозволив йому виставлятися без журі - честь, яку зазвичай мали лише визнані майстри. Сергій Васильківський із Ізюма писав козаків, степ і Дінець, зібрав мотиви українського орнаменту і заповів Харкову понад тисячу своїх картин.
Ключові досягнення
- Право виставлятися в Паризькому Салоні без журі
- Картини «Козачий пікет» (1888), «Козача левада» (1893), «Дніпровські плавні» (1896), «По Донцю» (1901), «Ярмарок у Полтаві» (1902)
- Альбоми «З української старовини» (1900, разом із Миколою Самокишем, текст Дмитра Яворницького) і «Мотиви українського орнаменту» (1912)
- Панно для будинку Полтавського губернського земства, зокрема «Вибори полковником Мартина Пушкаря»
- Близько 3 тисяч творів; 1348 з них заповів музею в Харкові
Салон без журі
Наприкінці 1880-х Паризький Салон дозволив молодому художникові з Харківщини показувати свої картини без відбору журі. Таку честь зазвичай мали лише визнані майстри. Сергій Васильківський народився 19 жовтня 1854 року в Ізюмі, у родині дрібного службовця; його дід був чумаком. Малювати його вчив гімназійний учитель у Харкові. Він покинув ветеринарний інститут і всупереч волі батька вступив до Петербурзької академії мистецтв.
Горище на трьох
В академії Васильківський навчався 1876–1885 років і закінчив її із золотою медаллю. Жили бідно: разом із друзями-художниками Опанасом Сластьоном і Миколою Самокишем він винаймав горище. Потім два роки подорожував Францією, Іспанією, Англією, Італією та Алжиром; у Парижі він і виставлявся в Салоні.
Козаки й степ
1888 року Васильківський повернувся до Харкова й прожив там до кінця життя. Він писав степ, Дінець і дніпровські плавні, чумаків і ярмарки, а Дмитро Яворницький заохочував його малювати запорожців. Так з’явилися «Козачий пікет» (1888), «Сутичка запорожців з татарами» (1892), «Козача левада» (1893) і «Козацький двір».
Україна в орнаментах
Разом із Самокишем Васильківський створив альбом «З української старовини» (1900) до тексту Яворницького: для нього він намалював 27 історичних портретів. Для альбому «Мотиви українського орнаменту» (1912) він розробив понад сотню візерунків. У будинку Полтавського губернського земства, збудованому в українському стилі, з’явилися його панно «Чумацький Ромоданівський шлях», «Козак Голота» і «Вибори полковником Мартина Пушкаря»; у Другу світову їх знищили. У 1910-х він їздив Україною й замальовував дерев’яні церкви та народні орнаменти.
Заповіт Харкову
Помер Сергій Васильківський 7 жовтня 1917 року в Харкові. Він залишив близько 3 тисяч творів і 1348 із них заповів міському музею. Більшість цієї збірки зникла в Другу світову війну, і сьогодні найбільше його робіт, 255, має Харківський художній музей. 2018 року Німеччина повернула туди один утрачений етюд, а 2022-го російські окупанти вивезли його картину «Козаки в степу» з Херсонського художнього музею.
Чому це важливо сьогодні
Васильківський показав, що український степ, козаки й чумаки - гідна тема для великого мистецтва, і з цією темою його прийняли в Парижі. Він зберіг на папері дерев’яні церкви й орнаменти, яких уже немає, а його альбоми навчали українців бачити красу власної старовини. Свої картини він віддав рідному місту, щоб їх бачили всі. Кожен, хто любить свій край і вміє показати його світові, продовжує його справу.
