Антон Головатий

Писар із Нових Санжар

Антон (Антін) Головатий народився 1744 року в містечку Нові Санжари на Полтавщині, у родині козацької старшини. Навчався в Київській академії, а потім пішов на Запорозьку Січ. Там його обирали на різні старшинські посади, зокрема військовим писарем. Разом із запорозькою делегацією він був на коронації імператриці Катерини II, а згодом став помічником останнього кошового отамана Петра Калнишевського і їздив із ним у посольствах до Петербурга.

Січі не стало. Що далі?

1775 року російські війська зруйнували Січ, коли Головатий був у Петербурзі. Калнишевського заслали, а Головатий отримав від царського уряду звання капітана, згодом був полковником Бузького козацького війська. 1787 року разом з іншими колишніми запорозькими старшинами він допоміг створити Військо вірних козаків. Невдовзі його перейменували на Чорноморське козацьке військо.

Острів, який узяли з човнів

У російсько-турецькій війні 1787–1791 років Головатий був військовим суддею й командував козацькою флотилією. 1788 року його козаки (за даними АрміяInform, близько 800) захопили турецьку фортецю на острові Березань біля Очакова. Потім флотилія брала участь у здобутті Тульчі, Ісакчі, Кілії та Ізмаїла. Серед нагород Головатого - ордени святого Георгія 4-го ступеня і святого Володимира 3-го ступеня та іменна шабля «За хоробрість».

Дорога на Кубань

Після війни чорноморці не мали певної землі. Головатий очолив козацьке посольство до Петербурга, і 1792 року військо отримало грамоту на землі на Кубані. Переселенням керував він сам: перші козаки припливли на Тамань морем, а Головатий вів останню групу суходолом. 1796 року його обрали кошовим отаманом Чорноморського війська.

Пісні отамана

Головатий писав вірші, які стали піснями: «Ой, Боже наш, Боже, Боже милостивий!» та «Ей, годі нам журитися, пора перестати!». У них чути настрої колишніх запорожців після знищення Січі. Ці пісні переписували від руки й багато разів друкували в пісенниках кінця XVIII–XIX століть. Про Головатого згадував у своїх творах Тарас Шевченко, зокрема в поезіях «Сліпий» і «До Основ’яненка».

Перський похід

1796 року Головатий повів козацькі полки в Перський похід російської армії. Сотні козаків там померли від хвороб. Сам отаман захворів на малярію і помер на початку 1797 року.

Дискусії та оцінки

Постать Головатого оцінюють по-різному. Для багатьох українських авторів він той, хто після 1775 року зберіг запорозькі традиції: чорноморці поселилися на Кубані куренями, як на Січі, а українські переселенці їхали туди аж до початку XX століття. Інші наголошують, що Чорноморське військо служило російській імперії: козаки воювали в її війнах із Туреччиною та Персією, а сам Головатий отримав від імперії чини, ордени й маєтки. Дослідники описують його як складну й суперечливу постать, у якій поєднувалися хоробрість і прислужництво, безкорисливість і прагнення розбагатіти. Важкою сторінкою лишається Перський похід: великі втрати від хвороб і смерть отамана стали поштовхом до козацького повстання.

Чому це важливо сьогодні

Коли Січі не стало, Головатий допоміг колишнім запорожцям не розпорошитися: зібрав їх у нове військо й добився для нього землі. Тому його історія пояснює, звідки на Кубані взялися українські станиці, де козаки поселилися куренями, як на Січі. Його вірші, що стали піснями, зберегли настрої запорожців після знищення Січі, і їх переписували й друкували ще впродовж XIX століття. Його життя показує, як українці берегли свої традиції навіть без власної держави, хоча ціну його служби імперії досі оцінюють по-різному. 2019 року ім’я Антіна Головатого отримав 73-й морський центр спеціального призначення Сил спеціальних операцій.