1722–1794
Григорій Сковорода
Філософ-мандрівник
Він міг стати ченцем чи професором, а став мандрівним філософом без майна й посад. Григорій Сковорода, поет і педагог XVIII століття, учив шукати щастя в пізнанні себе та «сродній праці» - справі, до якої маєш покликання.
Ключові досягнення
- Вчення про «сродну працю» та пізнання себе як шлях до щастя
- Поетична збірка «Сад божественних пісень»
- «Байки харківські» та філософські діалоги
Чому вчитель пішов з колегіуму в мандри?
Григорій Сковорода міг мати спокійну кар’єру. Він народився в козацькій родині в селі Чорнухи на Полтавщині, навчався в Києво-Могилянській академії, співав у придворному хорі в Петербурзі, а 1745 року поїхав з російською місією до Токая в Угорщині. Потім викладав поетику в Переяславі та в Харківському колегіумі.
Але незалежні погляди раз у раз зіштовхували його з церковним начальством. Коли єпископ наполегливо вмовляв його стати ченцем, Сковорода покинув викладання. Останню чверть століття свого життя він прожив мандрівним філософом: ходив Слобожанщиною, жив у друзів, писав і вчив, без майна й посад.
Щастя у «сродній праці»
Що ж він проповідував у мандрах? Що щастя людини - в пізнанні себе й у «сродній праці», тобто справі, до якої вона має природне покликання. Не гнатися за багатством і славою, а жити просто, чесно й у згоді з природою. Свої ідеї він викладав у діалогах, притчах, байках і віршах.
Чому його слухають і сьогодні
Ідея «сродної праці», знайти справу до душі, близька кожному, хто обирає професію. Портрет Сковороди - на банкноті 500 гривень. 2022 року в його музей у Сковородинівці на Харківщині влучила російська ракета, але скульптура філософа вціліла.
