Дмитро Бортнянський

1776 року його оперу «Креонт» цілий сезон грали у Венеції, а в Україні вона вперше прозвучала лише 2024-го. Дмитро Бортнянський із Глухова - композитор і диригент, автор понад сотні хорових творів, який з 1796 року керував придворною співацькою капелою в Петербурзі.

Ключові досягнення

Опери італійською мовою для театрів Венеції й Модени, серед них «Креонт» (1776)

Капельмейстер малого двору в Гатчині й Павловську (1779–1796)

Управитель придворної співацької капели в Петербурзі з 1796 року

Понад 100 хорових духовних і світських творів, зокрема хорові концерти

1882 року Петро Чайковський відредагував десятитомне видання його творів

Голос із Глухова

Звідки взялося прізвище Бортнянський? За переказами, батько композитора Стефан Шкурат походив із лемківського села Бортне, а на Гетьманщину переселився, щоб його не окатоличили. Нове прізвище він узяв на згадку про рідне село. Дмитро народився 1751 року в Глухові й учився співати в Глухівській співацькій школі. Улітку 1758 року семирічного хлопчика з сильним дискантом серед десяти найталановитіших дітей забрали до придворної співацької капели в Петербурзі. Батьків і Гетьманщини він більше ніколи не побачив. Тим самим шляхом пройшов і його старший земляк Максим Березовський.

Десять років в Італії

1769 року юнака відправили вчитися до Італії, до венеційського композитора Бальдассаре Галуппі. Там Бортнянський прожив близько десяти років і написав опери італійською мовою, які ставили у Венеції та Модені. Великий успіх мала опера «Креонт»: 1776 року її цілий сезон грали у венеційському театрі Сан-Бенедетто. Бортнянському тоді було 25 років.

Майстер хору

1779 року Бортнянський повернувся і став капельмейстером при дворі спадкоємця престолу в Гатчині й Павловську, де писав пісні та опери французькою. Його Концерт-симфонію 1790 року довго вважали першим симфонічним твором, написаним у російській імперії. 1796 року він очолив придворну співацьку капелу, хор якої складався переважно з українців, і підняв його на високий рівень. Він написав понад сто хорових творів, духовних і світських. У них він поєднав давні традиції українського хорового співу з європейською музикою свого часу й широко використовував українські народні мелодії. Помер Бортнянський 1825 року в Петербурзі. Одна з його мелодій живе й досі: у XIX столітті прусські військові взяли її для молитви «Ich bete an die Macht der Liebe» («Молюся силі любові»), яка й сьогодні звучить на урочистій церемонії німецької армії - Великій вечірній зорі (Großer Zapfenstreich).

Опера, яка повернулася з Лісабона

Уявіть оперу, яка надовго зникла. Рукопис «Креонта» опинився в Лісабоні: імовірно, туди його привіз співак, який виконував партію у венеційській виставі. 2023 року рукопис відшукала музикознавиця Ольга Шуміліна. У листопаді 2024 року «Креонт» уперше прозвучав в Україні, у Києві, а 2025-го його поставили в Чернівцях. Цікаво, що Бортнянський змінив фінал старого лібрето: у нього народ повстає проти тирана, і царицею стає Антігона.

Чому це важливо сьогодні

Бортнянський показав, що давній український хоровий спів і народні мелодії можуть говорити однією мовою з європейською музикою свого часу. Його хорові твори допомогли поширити хорове мистецтво в Україні й вплинули на хоровий спів на західноукраїнських землях, а відлуння його концертів чути в хоровій музиці Миколи Лисенка і в духовній музиці Миколи Леонтовича. Михайло Вербицький, автор музики Державного гімну України, називав Бортнянського «нашим Моцартом». Успіх у Венеції в 25 років нагадує, що музиканти з України давно були своїми на сценах Європи. А повернення «Креонта», де народ повстає проти тирана, показує: забута спадщина може знову зазвучати, якщо хтось візьметься її шукати.