1939–2026
Федір Стригун
Актор, режисер театру Заньковецької
«Не йдіть на російську сцену», - порадив студентові Федору Стригуну вчитель. Той послухав: зіграв запорожця Андрія в «Пропалій грамоті», понад сотню ролей на львівській сцені й понад 30 років вів Театр імені Марії Заньковецької.
Ключові досягнення
- Роль запорожця Андрія у фільмі «Пропала грамота» (1972); також «Анничка», «Дударики», «Камінна душа», «Поводир»
- Понад сотня ролей у театрі, серед них Дон Жуан, Річард III, Отелло, Богдан Хмельницький і Микола Садовський
- Шевченківська премія (1978) разом із Сергієм Данченком та іншими за виставу «Тил» у Львівському театрі імені Марії Заньковецької
- Премії імені Івана Котляревського (1994) і Миколи Садовського (1996)
- Народний артист УРСР (1979); академік Національної академії мистецтв України (2001)
- Художній керівник (1987–2018) і головний режисер (2018–2019) Театру імені Марії Заньковецької
- Голова Львівського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України; професор і завідувач кафедри режисури Львівського університету імені Івана Франка
- Вистави «Гайдамаки» за Шевченком, «Маруся Чурай» Ліни Костенко, трилогія «Мазепа» за Богданом Лепким, «Гамлет»; оперети Ярослава Барнича
- Ордени «За заслуги» III, II і I ступенів (I ступеня - 2006), ордени князя Ярослава Мудрого V і IV ступенів (IV ступеня - 2014)
Порада, яка привела до Львова
«Федінько, не робіть дурниць, не йдіть на російську сцену, у вас природа українського артиста», - так, за спогадами Федора Стригуна, сказав йому викладач Володимир Неллі. Студента четвертого курсу Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого тоді кликали до російськомовного Театру імені Лесі Українки в Києві. Він відмовився.
Стригун народився 1939 року в селі Томашівка на Черкащині. Інститут закінчив 1961 року і спершу грав у Запорізькому драмтеатрі. 1965 року разом із дружиною, акторкою Таїсією Литвиненко, переїхав до Львова, у Театр імені Марії Заньковецької. Згодом він згадував, як у львівському трамваї вперше почув, що зупинки оголошують українською: «Я навіть думав, що то розіграш».
Запорожець Андрій
1968 року на зйомках «Аннички» Стригун познайомився з Іваном Миколайчуком, і вони стали близькими друзями. Для однієї зі сцен цього фільму Стригун переплив студений Черемош, і на тому березі його героя за сюжетом застрелили. Коли режисер Борис Івченко взявся за «Пропалу грамоту» за Гоголем, Миколайчука, за словами Стригуна, не дозволяли знімати, і Івченко поставив умову: без нього фільму не буде. Разом вони запросили Стригуна на роль Андрія, товариша козака Василя.
Фільм вийшов 1972 року, і саме з ним глядачі досі найчастіше пов’язують ім’я Стригуна.
Від Отелло до Садовського
На львівській сцені Стригун зіграв понад сотню ролей: Дон Жуана в «Камінному господарі», Річарда III і Отелло, Богдана Хмельницького, митрополита Андрея Шептицького. У виставі про Марію Заньковецьку, чиє ім’я носить театр, він зіграв її сучасника Миколу Садовського, а згодом сам став лауреатом премій імені Миколи Садовського та Івана Котляревського. 1978 року Стригун разом з колегами отримав Шевченківську премію за виставу «Тил», а наступного року став народним артистом.
Розквіт театру наприкінці 1960-х і в 1970-х пов’язують із кількома акторами, серед них Стригун і Богдан Ступка.
Тридцять років біля керма
1987 року Стригун очолив театр як художній керівник і залишався ним до 2018-го, а ще рік був головним режисером. Він ставив передусім українську класику: «Гайдамаки» за Тарасом Шевченком, «Марусю Чурай» Ліни Костенко, «Безталанну» й «Хазяїна» Карпенка-Карого. На початку незалежності він поставив трилогію «Мазепа» за романами Богдана Лепкого про гетьмана Івана Мазепу, а згодом - «Ромео і Джульєтту» та «Гамлета».
Він повернув глядачам оперети забутого композитора Ярослава Барнича, «Шаріку» і «Гуцулку Ксеню», і підготував два випуски акторів у Львівській консерваторії. У Львівському університеті імені Івана Франка він був професором і завідувачем кафедри режисури, а також очолював Львівське відділення Національної спілки театральних діячів України. За його керівництва театр отримав статус національного.
Федір Стригун помер у Львові 23 жовтня 2026 року.
Чому це важливо сьогодні
Федір Стригун зробив вибір, який тоді був зовсім не очевидним: український театр замість російської сцени в столиці. На цьому виборі він збудував усе життя - ролі, які пам’ятають покоління глядачів, і понад три десятиліття, коли під його керівництвом зі сцени Театру імені Марії Заньковецької звучала українська класика. Його Андрій із «Пропалої грамоти» досі показує, що українське кіно вміє бути веселим і живим. А його шлях нагадує: те, яку мову ти обираєш для своєї роботи, може визначити, якою буде культура цілої країни.
