1838–1918

Іван Нечуй-Левицький

Прозаїк, автор «Кайдашевої сім'ї»

Письменник

Його повісті про українське село царська цензура вдома не пропускала, тож більшість творів Іван Нечуй-Левицький друкував у Галичині. Автор «Миколи Джері» й «Кайдашевої сім'ї» показував життя селян як у дзеркалі і завершив переклад Біблії українською.

Ключові досягнення

  • Повість «Микола Джеря» (1878) - про пошуки волі за кріпацтва; екранізована 1927 року
  • Повість «Кайдашева сім'я» (1879)
  • Романи «Хмари» (1874) і «Над Чорним морем» (1890), комедія «На Кожум'яках» (1875)
  • Стаття «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини» (1877)
  • Завершив переклад Біблії українською, який почали Пантелеймон Куліш та Іван Пулюй

Книжки, які вдома не друкували

Більшість своїх творів Іван Нечуй-Левицький надрукував не там, де жив. Через цензурні утиски в російській імперії вони виходили в Галичині, у львівських часописах «Правда», «Діло» і «Зоря». Там 1868 року з’явилися й перші його повісті, «Дві московки» та «Рибалка Панас Круть», підписані «Іван Нечуй». Справжнє його прізвище - Левицький.

Син священика зі Стеблева

Він народився 1838 року в містечку Стеблів на Київщині (нині Черкащина) в родині священика. Навчався в Богуславі, у Київській семінарії та Київській духовній академії, яку закінчив магістром богослов’я. Потім майже двадцять років учителював: у Полтавській семінарії, а далі в гімназіях Каліша й Седлеця (нині Польща) та Кишинева. 1885 року вийшов у відставку й оселився в Києві, щоб писати.

Село як у дзеркалі

Літературу Нечуй-Левицький вважав дзеркалом життя. У «Миколі Джері» (1878) кріпак шукає волі: від панського маєтку через роботу на цукроварні до вільних земель Бессарабії. 1927 року повість екранізували. У «Кайдашевій сім’ї» (1879) він з іронією показав, як старий сільський світ стикається з новим.

Своя література і без своєї держави

Нечуй-Левицький писав у роки найжорсткіших імперських утисків: Валуєвського циркуляра 1863 року та Емського указу 1876 року. 1877 року він написав статтю з промовистою назвою «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов’янщини». Він обстоював думку, що українська література - національна, європейського типу, і має власну традицію. А наприкінці життя завершив переклад Біблії українською, який почали Пантелеймон Куліш та Іван Пулюй.

Чому це важливо сьогодні

Нечуй-Левицький показав, що літературу не зупинити забороною: коли вдома друкувати не давали, він друкувався у Львові. Він вірив, що народ має свою літературу навіть без своєї держави, і власними книжками це довів. «Кайдашеву сім’ю» й «Миколу Джерю» читають і сьогодні: це українське село XIX століття, побачене як у дзеркалі, і мова, яку імперія не давала йому друкувати вдома. Кожен, хто пише українською, коли це незручно чи небезпечно, продовжує його справу.