1947–1984
Валерій Марченко
Журналіст, перекладач, правозахисник
На засланні в Казахстані він переклав українською Декларацію незалежності США. Валерій Марченко, журналіст «Літературної України» і перекладач, двічі потрапив до радянських таборів і помер в ув'язненні у 37 років.
Ключові досягнення
- Літературний працівник газети «Літературна Україна» (від 1970); переклади з азербайджанської та польської
- Статті й нариси самвидаву, свідчення про становище політв'язнів, передані з таборів на волю
- Переклади з англійської: Декларація незалежності Т. Джефферсона, Р. Бернс, Е. По, С. Моем та інші
- Член Української Гельсінської групи (1983); посмертно - орден «За мужність» I ступеня (2006) і орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2017)
Декларація незалежності в засланні
Казахський степ, кінець 1970-х. Засланець із Києва, щойно звільнений із табору, перекладає українською Декларацію незалежності США Томаса Джефферсона, а ще вірші Роберта Бернса й Едгара По, прозу Сомерсета Моема. Так Валерій Марченко відбував покарання за свої статті й слова.
Статті, яких ніхто не мав прочитати
Валерій Марченко народився 1947 року в Києві. Вивчав філологію в Київському університеті, стажувався в Баку і починав із перекладів з азербайджанської та польської. Від 1970 року працював у газеті «Літературна Україна».
КДБ запропонував йому співпрацю, і він відмовився. Після цього за ним стежили, а його статті, писані для самвидаву, визнали антирадянськими. 25 червня 1973 року Марченка заарештували, зокрема за те, що читав і давав іншим книжку Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Вирок: 6 років таборів суворого режиму і 2 роки заслання. Він розумів, що з хворими нирками довгий табірний термін може стати для нього останнім.
Хроніка з-за колючого дроту
У таборі Марченко збирав відомості про становище в’язнів і разом із заявами та нарисами потай передавав їх на волю. 1981 року він повернувся до Києва, працював сторожем і далі писав протести проти сваволі влади.
21 жовтня 1983 року його заарештували вдруге, і того ж дня він став членом Української Гельсінської групи. Попри важку хворобу, суд дав йому 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання, і його етапували до табору на Пермщині. Медичне управління МВС дійшло висновку, що його треба звільнити як невиліковно хворого, але КДБ цього не дозволив. Валерій Марченко помер 7 жовтня 1984 року в тюремній лікарні в Ленінграді, у 37 років. Його поховали в селі Гатне під Києвом.
Чому це важливо сьогодні
Валерій Марченко відмовився служити КДБ і не перестав писати, хоч розумів, що з хворими нирками табір може коштувати йому життя. Навіть за колючим дротом він не мовчав: передавав на волю свідчення про політв’язнів, щоб світ про них дізнався. А на засланні переклав українською Декларацію незалежності США - текст про право людини на свободу, якої його самого позбавили. Його історія показує, що чесне слово варто казати й тоді, коли за нього карають.
