Володимир Боровиковський

1787 року Катерина II побачила в Кременчуці картини козака з Миргорода - і він став одним із найкращих портретистів імперії. Володимир Боровиковський перші 30 років жив і малював в Україні, а в Петербурзі написав понад 150 портретів і багато ікон.

Іконописець із Миргорода

Володимир Боровиковський народився 1757 року в Миргороді, у козацько-старшинській родині. Його батько, козак Лука Боровик, писав ікони, і перші уроки малювання хлопець отримав від нього. Сам Володимир мав козацький чин значкового товариша Миргородського полку. До тридцяти років він жив удома: разом із батьком і братами розписував храми, писав ікони й іконостаси, малював портрети козацької старшини. Деякі з цих ікон збереглися.

Картини для імператриці

1787 року Катерина II подорожувала півднем України. Поет Василь Капніст замовив Боровиковському дві картини для палацу в Кременчуці, де мала зупинитися імператриця. Вони їй сподобалися, і 1788 року художника запросили до Петербурга.

Учень Левицького

У Петербурзі Боровиковський навчався в австрійського живописця Йоганна Баптиста Лампі та в Дмитра Левицького, відомого портретиста українського походження. 1795 року за серію парадних і ліричних портретів він став академіком, а 1802 року - радником Петербурзької академії мистецтв.

Імператриця без корони

Уявіть парадний портрет імператриці: трон, корона, мантія. Боровиковський 1794 року намалював Катерину II інакше - на прогулянці в Царськосельському парку. Це був один із перших таких «домашніх» портретів імператриці, і купувати його вона не стала. Найвідоміший його жіночий портрет - Марії Лопухіної (1797). Загалом він написав понад 150 портретів, у яких класицизм поєднується з сентименталізмом.

Ікони й останні роки

Боровиковський і далі писав ікони: у 1804–1811 роках - для Казанського собору в Петербурзі, а також для Троїцького собору Олександро-Невської лаври. Він помер у Петербурзі 1825 року.

Чому це важливо сьогодні

Володимир Боровиковський показав, що домашня школа миргородського іконописця може стати початком шляху до академії мистецтв. Намалювавши імператрицю не на троні, а на прогулянці в парку, він показав, що митець може мати власний погляд навіть тоді, коли малює наймогутнішу замовницю. Його картини сьогодні є і в Національному художньому музеї України, і в Луврі, тож роботи митця з Миргорода бачать і вдома, і у світі. Його шлях нагадує: великий майстер може вирости з батьківської майстерні, якщо не боїться вчитися далі.