Григорій Квітка-Основ'яненко

У п'ять років він осліп, а дорослим утратив око через домашній феєрверк. Та саме Григорій Квітка-Основ'яненко, коли йому вже було за п'ятдесят, написав «Марусю» і довів, що українською можна не лише смішити, а й зворушувати. Його називають батьком української прози.

Ключові досягнення

Повість «Маруся» і збірка «Малоросійські повісті» (1834, 1837), з яких починається українська художня проза

Повість «Конотопська відьма» (написана 1833, надрукована 1837)

Комедії «Сватання на Гончарівці» (1836) і «Шельменко-денщик» (1837)

Один із засновників і перший директор Харківського театру (1812)

Один із засновників Товариства благодійності, яке допомагало бідним дітям, і першого в Україні інституту шляхетних дівчат (обидва 1812)

Опікун першої публічної бібліотеки Харкова

Хлопчик, який осліп

У п’ять років Григорій Квітка осліп після хвороби. Мати повезла сина до Курязького монастиря під Харковом, де зберігалася Озерянська ікона, яку вважали чудотворною. Згодом зір до хлопчика повернувся. Він народився 1778 року в Основі, маєтку своєї родини під Харковом (нині це частина міста), і пізніше взяв від неї псевдонім - Основ’яненко.

Сковорода в гостях і театр удома

Батьки Квітки любили книжки й народні звичаї. Удома вони влаштували театр, і Григорій охоче грав у ньому головні ролі. Часто бував у Квіток і філософ Григорій Сковорода: хлопчик знав його змалку. З п’ятнадцяти років Квітка служив у війську, а після відставки десять місяців прожив послушником у тому самому Курязькому монастирі. Ченцем він так і не став.

Людина, яка будувала Харків

1812 року Квітка був серед засновників Харківського театру і став його першим директором. Того ж року допоміг заснувати Товариство благодійності й Інститут шляхетних дівчат - перший такий навчальний заклад в Україні. Він сам добирав учителів, купував вихованкам одяг і віддавав інститутові майже всі свої гроші. Класною дамою в інституті служила Анна Вульф, яка згодом стала його дружиною. Квітка був і повітовим предводителем дворянства, очолював палату кримінального суду й опікувався першою публічною бібліотекою Харкова.

Захоплювався він і феєрверками. Якось, готуючи домашній, Квітка обпік обличчя вибухом пороху й утратив ліве око.

Суперечка, з якої почалася проза

Писати він почав російською, а в 1830-х дедалі частіше обирав українську. Його «Салдацький патрет» (1833) написаний у дусі Івана Котляревського. Розповідають, що харківський професор Петро Гулак-Артемовський не вірив, ніби українською можна написати щось ніжне й зворушливе. У відповідь Квітка, якому було вже за п’ятдесят, написав повість «Маруся».

Вона вийшла 1834 року в збірці «Малоросійські повісті». У другій книжці, 1837 року, з’явилася «Конотопська відьма», яку він написав ще 1833-го. А 1854 року в Парижі французькою вийшла його «Сердешна Оксана». Саме за ці повісті Квітку називають батьком української прози.

Сміх зі сцени

Квітка писав і комедії: «Шельменко - волосний писар» (1831), «Сватання на Гончарівці» (1836), «Шельменко-денщик» (1837). «Шельменка» в харківському театрі грали при повних залах. У його російській комедії «Приїжджий зі столиці» дехто з критиків бачить попередницю «Ревізора» Миколи Гоголя. 1839 року Тарас Шевченко присвятив йому вірш «До Основ’яненка».

Квітка-Основ’яненко помер 1843 року в Харкові.

Чому це важливо сьогодні

Квітка-Основ’яненко довів, що українською можна не лише смішити, а й зворушувати читача, і з цього почалася українська художня проза. Його повісті та комедії перенесли на сторінки й на сцену правдиве життя людей Слобожанщини. Він не лише писав, а й будував Харків: театр, школу для дівчат, бібліотеку. Кожен, хто сьогодні пише українською прозу, іде дорогою, яку він відкрив.