Данило Заболотний

Хлопець із Чоботарки

Данило Заболотний народився 1866 року в селі Чоботарка на Поділлі (нині Заболотне на Вінниччині) в селянській родині. Він навчався в гімназіях Ростова-на-Дону й Одеси, а 1885 року вступив до університету в Одесі вивчати природничі науки. 1889 року його виключили за участь у студентській сходці й заарештували; відпустили через погане здоров’я.

Того ж року Заболотний почав працювати на Одеській бактеріологічній станції - тій, яку 1886 року заснував Ілля Мечников разом із колегами. 1891 року він екстерном склав магістерські іспити й вступив одразу на третій курс медичного факультету Київського університету, який закінчив 1894 року.

Холера на собі

Як переконатися, що вакцина справді захищає? 1893 року Заболотний та його товариш Іван Савченко перевірили це на собі. Після щеплення вакциною, яку приймають через рот, вони випили живу культуру холерного вібріона - і не захворіли. Заболотний також серед перших довів, що збудників холери можуть носити й здорові люди, які самі не хворіють.

Мисливець за чумою

1897 року Заболотний поїхав до Індії, де тоді лютувала чума. Відтоді він вивчав інфекції в експедиціях до Аравії, Монголії, Китаю, Месопотамії, Шотландії, Марокко, Маньчжурії та інших країв. 1898 року він працював в Інституті Пастера в Парижі; за цю роботу Франція нагородила його орденом Почесного легіону. Потім понад 20 років він керував кафедрою медичної бактеріології в Петербурзькому жіночому медичному інституті - першою такою самостійною кафедрою в російській імперії. 1918 року Заболотний очолював боротьбу з холерою в Петрограді, а 1920-го - з висипним тифом.

Одне з головних відкриттів він зробив, коли шукав, звідки береться чума. 1911 року Заболотний довів, що її збудників людям передають дикі гризуни. Він показав, що носії чуми - гризуни, а переносники - блохи, і знайшов природні вогнища, де хвороба зберігається між епідеміями. Того ж року Заболотний як делегат від російської імперії був серед найвпливовіших учасників Міжнародної протичумної конференції в Мукдені. Її скликали після епідемії в Маньчжурії, яка забрала понад 60 тисяч життів; вважають, що її джерелом були тарбагани - монгольські бабаки.

Одеса і Київ

1919–1923 років Заболотний був ректором Одеського медичного інституту, де 1920 року заснував першу у світі кафедру епідеміології - науки про те, як поширюються хвороби і як їх зупинити. 1928 року він переїхав до Києва, і його обрали президентом Всеукраїнської академії наук. Тоді ж він заснував Інститут мікробіології і епідеміології. Заболотний помер у Києві 15 грудня 1929 року. Його поховали в рідному селі, поряд із дружиною. Його хата там нині музей: на столі біля вікна стоїть мікроскоп Цейса, що побував із ним у пустелях Азії та в Маньчжурії, а в саду ростуть дерева, які він привозив з експедицій, - карельська береза й уссурійський клен.

Чому це важливо сьогодні

Данило Заболотний допоміг зрозуміти, як чума й холера доходять до людей, а отже, як зупиняти епідемії. Наука про це, якій він в Одесі першим у світі дав окрему кафедру, і сьогодні вчить стримувати хвороби. Він досліджував інфекції від Індії до Маньчжурії, а свої знання повернув в Україну: до Одеси й Києва, де очолив академію наук. Його дослід із холерою на собі нагадує, що наука потребує не лише знань, а й сміливості. А шлях хлопця із селянської родини на Поділлі показує кожному, хто мріє про науку, що прийти до неї можна з будь-якого села.