бл. 1884–бл. 1934

Григорій Голоскевич

Мовознавець, автор правописного словника

Науковець

Його словник перевидавали 13 разів: у Петрограді, Нью-Йорку, Львові й Києві. Мовознавець Григорій Голоскевич уклав перший український правописний словник, а за правописом 1928 року - словник на 40 тисяч слів. 1929 року його заарештували у справі «СВУ»; він загинув на засланні в Тобольську.

Ключові досягнення

  • «Український правописний словничок» (перше видання 1914) - перший український правописний словник
  • «Правописний словник» за правописом 1928 року, близько 40 тисяч слів; 13 видань, зокрема в діаспорі
  • Співредактор «Російсько-українського словника» Української академії наук (1924–1928)
  • Член правописної комісії при Міністерстві народної освіти УНР (1918)
  • Дослідження подільських говірок (1910) і мови Євсевієвого євангелія 1283 року (1914)

Книжка, яка пережила автора

Книжка, у якій можна перевірити, як пишеться слово. Звучить буденно, але саме такий словник Григорія Голоскевича перевидавали 13 разів: спершу за його життя, потім у діаспорі, зокрема в Нью-Йорку, а після незалежності - у Львові (1994) і Києві (2006). Його вважають першим українським правописним словником. Автор цієї книжки загинув на засланні в Сибіру.

Подолянин у Петербурзі

Голоскевич народився на Поділлі, у селі Супрунківці (нині Хмельниччина). За різними даними, це сталося в листопаді 1884-го або 1 січня 1885 року. Він закінчив духовну семінарію в Кам’янці-Подільському, а потім історико-філологічний факультет Петербурзького університету, де вчився в мовознавця Олексія Шахматова. Ще студентом записував говірки рідного Поділля. 1914 року в Петрограді вийшло перше видання його «Українського правописного словничка». Там же він викладав українську мову на таємних університетських курсах Українського клубу. Коли 1917 року впала імперія, Голоскевич став одним з організаторів українських громадських акцій у Петрограді, зокрема української маніфестації 12 березня 1917 року, і представляв тамтешніх українців в Українській Центральній Раді.

Як писати по-українському

У серпні 1917 року він переїхав до Києва: учителював у Першій українській гімназії імені Шевченка і разом з Павлом Зайцевим і Петром Стебницьким заснував видавництво «Друкар». Восени 1917 року він очолював відділ середніх шкіл Генерального секретарства освіти, а 1918 року - видавничий відділ Міністерства народної освіти УНР. Того ж року разом з іншими мовознавцями він працював у правописній комісії при Міністерстві народної освіти УНР під керівництвом Івана Огієнка. Від 1919 року Голоскевич працював в Українській академії наук і став одним з укладачів її «Російсько-українського словника»; мовознавець Юрій Шевельов назвав видані томи пам’ятником українського відродження 1920-х років. Після того як 1928 року ухвалили новий український правопис, Голоскевич переробив свій словник за його нормами. Сьоме видання «Правописного словника» вмістило близько 40 тисяч слів.

Справа «СВУ»

17 серпня 1929 року Голоскевича заарештували у справі «Спілки визволення України». 1930 року на сталінському показовому процесі в Харкові, де головним обвинуваченим зробили Сергія Єфремова, його засудили до п’яти років ув’язнення. Три роки він провів у в’язниці в Ярославлі, а потім його вислали до Тобольська в Сибіру. Там восени 1934 року він загинув, у 49 років. Обставини смерті не з’ясовано: за одними даними, він загинув за невідомих обставин, за іншими - наклав на себе руки. 1989 року його реабілітували.

Чому це важливо сьогодні

Правопис - це домовленість цілого народу про те, як писати свою мову, і Голоскевич дав українцям книжку, за якою цю домовленість можна було перевірити щодня. Його словник жив довше за автора: його перевидавали в діаспорі, а потім знову в незалежній Україні. Кожен, хто сьогодні відкриває правописний словник, користується справою, яку він почав.